Ринки та Компанії

Кола на воді

Автор: Юлія БЕРЕЗОВСЬКА

Запуск трьох нових гідроакумулюючих електростанцій коштуватиме Україні майже $2 млрд. Без їх добудування практично неможливо нарощувати виробництво атомної і теплової енергії, забезпечуючи таким чином енергетичну безпеку країни

У спадщину від СРСР Україні дісталося кілька довгобудів в енергетичній сфері. Реалізація наймасштабніших із них дасть можливість збільшити маневрові потужності вітчизняної енергетичної системи до європейського рівня. Камінь спотикання — ціна енергетичних недобудів. Наприклад, будівництво гідроакумулюючих станцій може тривати ще не одне десятиріччя й потягне щонайменше на 2 мільярди доларів. Питання в тому, наскільки виправдані такі витрати.

Будівництво двох століть

Одним з найважливіших завдань вітчизняної енергетики вважається реалізація трьох великих проектів, пов’язаних з будівництвом гідроакумулюючих станцій, — добудування першої черги Дністровської гідроакумулюючої станції, пускового комплексу Ташлицької ГАЕС, а також розробка техніко-економічного обгрунтування Канівської ГАЕС і, власне, її будівництво. Усі ці проекти з’явилися у 80-х роках минулого століття (розробник — харківський інститут «Укргідропроект»), але через брак грошей вони простоюють уже півтора десятиліття.

У 90-х роках у загальному хаосі функціонування енергетичної галузі, коли коштів бракувало навіть на підтримку діючих енергокомпаній, про енергетичні недобуди призабули. За часів вжиття «надзвичайних заходів зі стабілізації економіки та виведення її з кризового стану» на будівництво гідроакумулюючих станцій було накладено мораторій. Тоді готовність першої черги Ташлицької ГАЕС становила понад 80%, першої черги Дністровської ГАЕС — близько 50%.

Наприкінці минулого століття вирішили знову зайнятися добудуванням Дністровської ГАЕС — хай там як, на сьогодні це один з найбільших енергетичних проектів у світі. Спочатку для фінансування будівництва ГАЕС передбачалося залучити кошти Світового банку, але цей проект провалився. Через кілька років як потенційний інвестор засвітилася офшорна компанія ESI Е&С Co. Inc. (Багамські острови), яка на самому початку отримала 87,4% у проекті. Західний інвестор, який керує пакетом акцій, мав добудувати першу чергу ГАЕС і брати участь у будівництві другої. Однак участь багамської компанії в добудуванні ГАЕС набула скандального характеру. І незабаром держава повернула собі акції ВАТ «Дністровська ГАЕС»

Після реформ в енергетиці 2000 року в держави нарешті з’явилися гроші, а в Міністерства (тоді ще) енергетики — привід замислитися над перспективами галузі. Зокрема, було переглянуто проект створення Канівської ГАЕС. Щоправда, нове ТЕО передбачало зменшення потужності майбутньої станції удвічі, але при цьому представники Укргідропроекту і Дніпрогідроенерго зробили висновки про принципову необхідність та економічну доцільність будівництва станції.

Кілька разів переглядався і доопрацьовувався проект Ташлицької ГАЕС. Здебільшого через протести екологів: запуск станції передбачає затоплення територій національного парку «Гранітно-степове Побужжя».

Паралельно на Дністровській ГАЕС величезні кошти витрачалися на ліквідацію аварій, що виникали на станції після припинення будівництва.

Енергія двох мільярдів

Остаточне добудування усіх черг трьох ГАЕС планується в 2030 році. Щоб забезпечити фінансування будівництва, Національна комісія регулювання електроенергетики ввела особливий (завищений) тариф для енергії, яку виробляє ВАТ «Дністровська ГАЕС» (інакше кажучи, для нині діючої Дністровської ГЕС), а також надбавки до тарифів на продаж електроенергії Дніпро- і Дністергідроенерго (2004 року їх об’єднали в держкомпанію Укргідроенерго). У такий самий спосіб взялися вирішувати питання фінансування будівництва й Ташлицької ГАЕС — уведенням цільових надбавок до тарифів на гідроенергію в розмірі 0,27 к./кВт-год. А сьогодні грошові ресурси на добудування ГАЕС виділяються зі спецфонду держбюджету (докладніше див. «Біографія недобудів»), який формується, зокрема, і за рахунок надбавок до тарифів.

Утім, якщо врахувати, що озвучена вартість добудування розраховувалася кілька років тому, а кожному з недобудів властиве, м’яко кажучи, нецільове використання фінансових ресурсів, реальна вартість реалізації проектів може виявитися значно більшою, ніж зазначено в кошторисах. Зокрема, абсолютно фантастичну вартість добудування Дністровської ГАЕС нещодавно озвучив заступник міністра палива і енергетики Сергій Тітенко — введення семи агрегатів, за його словами, потягне на $3-4 млрд. Раніше технічний директор ВАТ «Дністровська ГАЕС» Олександр Вавженчук заявив, що для введення в експлуатацію першої черги станції (заплановано на IV квартал 2007 року) необхідно освоїти 987 млн грн.

Про вартість добудування Канівської ГАЕС сьогодні взагалі вважають за краще не говорити ні експерти, ні чиновники. Пріоритетними для Укргідроенерго є проекти реконструкції ГЕС Дніпровського каскаду. Для цієї мети на початку літа Світовий банк виділив компанії кредит у розмірі $106 млн.

Директор Укргідропроекту Володимир Осадчук вважає, що реалізація проекту будівництва Канівської ГАЕС — перспектива 2012-2015 років.

Реальною вважається реалізація найближчим часом проекту добудування Ташлицької ГАЕС. Цей проект, до речі, є й найменш капіталомістким. Уведення першої черги станції заплановане на цей рік, а добудування інших гідроагрегатів має завершитися до 2008-го. За розрахунками фахівців, робота Ташлицької ГАЕС дасть можливість збільшити виробництво електроенергії в Україні на понад 800 млн кВт-год. Водночас, якщо врахувати, що введення в експлуатацію першого агрегату Ташлицької станції зривалося вже кілька разів (востаннє запуск було заплановано на позаминулий рік), не виключено, що проект зависне і цього року.

На думку Володимира Осадчука, станції доцільно добудовувати саме в тому порядку, який визначив уряд: спочатку першу чергу Ташлицької ГАЕС (запуск планується на кінець 2005 року), а потім першу чергу Дністровської станції (запуск — до кінця 2007 року).

Ріка для маневру

Запуск гідроакумулюючих недобудів дасть змогу наростити потужність української енергосистеми більш ніж на 4 тис. МВт. Однак головним позитивом добудування трьох ГАЕС стане підвищення маневреності енергетичної системи України. На сьогодні більш ніж половину вітчизняних енергетичних потужностей становлять атомні блоки, що працюють у постійному режимі. А регулювання енергетичної системи здійснюється за рахунок потужностей теплових станцій, гідроелектростанцій, а також Київської гідроакумулюючої станції. На ГАЕС покладена функція помп між двома басейнами на різних рівнях висоти, якими пересувається певний об’єм води. Таким чином, вироблена на ГАЕС енергія, по-перше, дешевша за атомну і теплову, по-друге, що найважливіше, виробництво енергії можна варіювати залежно від потреб енергосистеми.

«В Україні частка вироблення атомної енергії сягнула майже 50%, а регулювати графік навантаження в таких умовах практично неможливо. А відтак забезпечити зростання виробництва електроенергії без уведення в дію нових гідроакумулюючих станцій дуже важко», — зазначає директор з розвитку IMEPOWER Investment Group Юрій Кубрушко. Інакше кажучи, не розв’язавши проблему збільшення частки маневрених потужностей в українській енергосистемі, вкладати мільйони в добудування двох атомних енергоблоків (запущені торік на Хмельницькій і Рівненській АЕС) і нарощувати виробіток електроенергії щонайменше нелогічно.

Проблема браку маневрених потужностей нашої енергетичної системи обговорюється вже понад десятиріччя, однак практично вона не вирішується. Суми, отримувані підприємствами, яким ввірене будівництво гідроакумулюючих станцій, на тлі реальної вартості проектів є вельми символічними. Крім того, спрацьовують «довгобудні» закономірності — що довше триває будівництво станцій, то більше коштів використовується не за призначенням (простіше кажучи, розкрадається).

До далекого 2030 року, коли, як очікується, закінчиться будівництво всіх черг гідроакумулюючих станцій, обсяги маневрених потужностей мають становити 16-17% усієї енергосистеми України. Зараз частка маневрених потужностей вітчизняної енергосистеми налічує близько 10%, тоді як у країнах Європи цей показник варіюється від 13 до 22%. Таким чином, реалізація проектів дасть можливість задовольнити попит на електроенергію в піковий час, коли він є найбільшим. Також передбачається, що функціонування нових ГАЕС сприятиме роботі об’єднаних енергосистем України та Росії і створить умови для інтеграції об’єднаної енергосистеми України з UCTE (Європейським союзом з координації передачі електроенергії). Відповідно Україна зможе збільшити експорт енергії, зокрема за рахунок дефіцитної «пікової» потужності.

Закриті шлюзи

В Україні існують й інші енергетичні довгобуди, наприклад, такий масштабний об’єкт, як Добротвірська ТЕЦ-2, або невеликі регіональні проекти, приміром, будівництво ТЕЦ під Ізмаїлом. Майбутнє цих об’єктів поки що невизначене — через відсутність чіткої державної позиції щодо приватного капіталу в українській енергетиці.

До минулого року довгобудами вважалися четвертий блок Рівненської АЕС (будівництво станції розпочато у 1973 році), другий блок Хмельницької АЕС (1981 рік), лише 1999 року ввели в експлуатацію порівняно невеликий у масштабах України проект — Олександрівську ГЕС, спроектовану ще в 70-х роках. «Більшість енергетичних проектів можна було б уже реалізовувати, якби держава мала чітку стратегію, — стверджує Юрій Кубрушко. — Адже досі залишається незрозумілою позиція влади щодо енергетичних довгобудів: чи готова Україна повністю віддати ці проекти приватним інвесторам, чи вона залучатиме позикові кошти, щоб залишити проекти у держвласності».

На сьогодні, за інформацією Контрактів, можливість участі в добудуванні енергетичних проектів, зокрема ГАЕС, вивчають зарубіжні інвестори — німецькі, французькі, іспанські, австрійські компанії. Зазвичай це інвестори, зацікавлені в експорті української електроенергії, — вони мають намір вкладати гроші, щоб згодом отримувати енергію за зниженими цінами. Також про плани брати участь у добудуванні Дністровської ГАЕС на початку року заявив директор українського представництва «РАО ЕЭС России» Андрій Гусаковський.

Проте держава поки що вважає за краще зберігати контроль над недобудами, а кошти на добудування залучати в міжнародних організацій. Як повідомив наприкінці липня міністр палива та енергетики Іван Плачков, Світовий банк підтвердив принципову готовність виділити Україні кредит у розмірі $150 млн на завершення будівництва Дністровської ГАЕС. Утім, як свідчить практика, перехід від стану готовності безпосередньо до фінансування затягується на кілька років: про свою готовність дати гроші на добудування ГАЕС Світовий банк заявляв ще у вересні минулого року.

---

Довгобуд сусідів

Великі гідроенергетичні недобуди є і в Росії. Найвідоміший з них — Богучанська ГЕС у Сибіру. Будівництво гідроелектростанції потужністю 3000 МВт, що мала забезпечувати енергією новий алюмінієвий завод, розпочалося ще в 1984 році. До 1991 року станція була готова на 55%, а відновити будівництво планувалося на початку XXI століття. Однак ці плани поки що не реалізуються.

На відміну від України, де проблема недобудів виникла через нестачу фінансування (усі ГАЕС, що будуються, належать державі), в Росії добудування ГЕС гальмує невирішене питання корпоративного управління. 64% Богучанської ГЕС належать державній «РАО ЕЭС России», 30% — компанії «Русский Алюминий», контрольованій Олегом Дерипаскою. Голова «РАО ЕЭС» Анатолій Чубайс і Дерипаска протягом останніх двох років конфліктували з приводу власності й інших ГЕС (зокрема, Саяно-Шушенської), що постачають енергію на підприємства «Русского Алюминия».

Утім, навесні поточного року Дерипаска і Чубайс домовилися. «РАО ЕЭС» і «Русский Алюминий» взялися спільно добудовувати Богучанську ГЕС, а також збудувати новий алюмінієвий завод у безпосередній близькості від станції. Добудування ГЕС обійдеться щонайменше у $1,2 млрд, ще $600 тис. доведеться витратити на відселення мешканців із зони затоплення. Цікаво, що основні витрати понесе «Русский Алюминий», однак частка приватної компанії у спільному підприємстві (якому й належатимуть акції ГЕС і заводу) не зміниться — близько 30%. Натомість держава обіцяє профінансувати будівництво інфраструктурних об’єктів.

 

---

Біографія недобудов

Канівська ГАЕС

• Проектна потужність: 1800 МВт
• Початок реалізації: 1984 рік
• Стан: вкладено $20 млн
• Запланований обсяг фінансування на 2005 рік: не передбачено
• Необхідний обсяг фінансування для добудування: $700 млн

Ташлицька ГАЕС

• Проектна потужність: 900 МВт у турбінному режимі і 1378 МВт у насосному режимі (шість гідроагрегатів по 150 МВт)
• Початок реалізації: 1981 рік
• Стан на 1991 рік: готовність — 80% першої черги
• Запланований обсяг фінансування в 2005 році: $50 млн
• Необхідний обсяг фінансування для добудування: понад $400 млн

Дністровська ГАЕС

• Проектна потужність: 2268 МВт (сім блоків номінальною потужністю 324 МВт кожний)
• Початок реалізації: 1986 рік
• Стан: вкладено $200 млн, готовність — 50% першої черги
• Запланований обсяг фінансування на 2005 рік: $30 млн
• Необхідний обсяг фінансування для добудування: понад $1 млрд

Добротвірська ТЕЦ-2

• Проектна потужність: 675 МВт (3 енергоблоки потужністю 225 МВт кожний)
• Початок реалізації: 1987 рік
• Стан: вкладено $48 млн, готовність — більш ніж 50% першого енергоблока
• Запланований обсяг фінансування на 2005 рік: не передбачено
• Необхідний обсяг фінансування: $600 млн для добудування першого енергоблока

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар