Тема номера

Банківська таємниця

Наталія ГУЗЕНКО, Фото Костянтина СОЛУНСЬКОГО

Голова Асоціації українських банків Олександр Сугоняко вважає, що проблеми з ліквідністю не призведуть до банкрутства фінустанов

В інтерв’ю Контрактам Олександр Сугоняко розповів про те, що:
1) кризи ліквідності на українському ринку немає
2) попит на банківські послуги вдвічі перевищує пропозицію
3) Нацбанк змушений обмежувати споживче кредитування
4) відсоткові ставки за депозитами і кредитами зростатимуть

Чи справді криза ліквідності може призвести до закриття невеликих банків, як прогнозують деякі аналітики?

— В Україні немає кризи ліквідності, є проблеми з ліквідністю. Різниця в тому, що будь-яка криза некерована. Це стихія. А проблеми з ліквідністю можуть вирішити НБУ та уряд шляхом купівлі валюти чи додаткового випуску на ринок грошей казначейства. Апокаліптичні пророцтва, що малі банки збанкрутують, я чую вже 15 років. Мабуть, комусь дуже цього хочеться, але, як кажуть в Одесі, не дочекаються. На ринку багато ніш, і кожному банку є що робити.

Тобто ви не погоджуєтеся з твердженням, що український фінансовий ринок перенасичений банками?

— Насиченість ринку визначається тим, наскільки українські банки задовольняють попит вітчизняних підприємств та економіки загалом у банківських послугах. Думаю, теперішній попит приблизно вдвічі перевищує пропозицію. Зауважмо, що частина економіки в тіні й фінансується не через банківську систему. Крім того, високі відсотки зумовлюють те, що частина підприємців відмовляються від банківських кредитів. Банківській системі ще є куди зростати, але темпи вже не будуть такими, як протягом останніх 9 років, адже з 1999-го активи фінустанов щороку збільшувалися у середньому в півтора разу. Торік приріст взагалі був більш ніж в 1,7 разу. Але це швидше не зростання, а відновлення системи. На початку 90-х на депозитах у банках лежало приблизно 350 млрд грн, сьогодні немає і 200 млрд. Зараз процес відновлення завершується, і рано чи пізно ми перейдемо на 10-15% збільшення щороку. Жодна банківська система не може зростати щороку в 1,5-2 рази десятиліттями — зазвичай після 5-6 років швидкого розвитку настає криза. У нас також вона трапилася б, якби не міжнародна фінансова криза. Торік банки наростили кредитування населення удвічі — на 80 млрд грн. І якби не виникло проблем із залученням коштів за кордоном, цього року вони знову подвоїли б кредити населенню. Але ресурси зараз залучати важко: міжнародна криза, яку «замовили» українські банки, дала їм можливість плавно знизити свої високі темпи зростання.

У 2007 році чистий приплив валюти становив $16 млрд. Сукупний зовнішній борг України вже сягнув критичної межі?

— Сукупний борг країни не повинен перевищувати 35% ВВП, тобто близько $50 млрд для України. А в нас наприкінці минулого року було $85 млрд, з яких $31 млрд — банківський борг, $14 млрд — борг держави і близько $40 млрд — корпоративний. Країна не осилить таку суму: якщо завтра кредитори почнуть вимагати повернення боргу, ми заживемо статусу сумнівного боржника, якому буде досить важко отримати кредити на нормальних умовах. А якщо борг повернемо, то решти валюти не вистачить для критичного імпорту — купівлі енергетичних ресурсів, нафти чи газу. Незадоволений попит на валюту з боку банків, населення та підприємств зросте, вартість національної валюти падатиме, у підсумку почнеться економічна криза. Ось така ціна непомірного боргу.

НБУ не знає, яким буде курс

З початку року частка інвалюти в загальному обсязі залучень зменшилася, тобто банки вже не такі залежні. Але все ж таки на їхні боргові зобов’язання припадає третина зовнішніх боргів України. Це досить багато — у Росії їх не більш ніж 15%. У Казахстані було приблизно 70%, що й стало причиною банківських проблем з ліквідністю. Але у казахів є нафта і влада, а у нас Лебідь, Рак та Щука. НБУ й уряд мають працювати на зменшення зовнішньої заборгованості.

Зі зниженням міжнародними агенціями кредитних рейтингів України умови залучення коштів за кордоном стануть ще жорсткішими?

— Дорожчими стануть ресурси, зменшаться обсяги залучення. Банки більше орієнтуватимуться на внутрішні запозичення. У результаті відсоткові ставки за депозитами і кредитами зростатимуть.

Чи правильно чинить керівництво Нацбанку, обмежуючи споживче кредитування?

— Так. В ідеалі країна спонукає споживче кредитування для того, щоб дати своїм громадянам гроші для купівлі товарів, які випускає внутрішній ринок. Споживчий бум відбувається слідом за виробничим. Гроші надходять в економіку, підприємства розвиваються. Але в Україні роздали незароблені гроші — за 5 місяців майже в 1,5 разу збільшили доходи українців, попит зріс, а належної пропозиції немає. Українцям запропонували закордонний товар. Замість того щоб підтримувати свою економіку українці підтримують економіку інших країн, купуючи імпортні товари в кредит. Придбавши торік 560 тис. автомобілів, ми на $11 млрд проінвестували Францію, Японію, Німеччину... Це створює проблему для завтрашнього дня, коли треба буде обслуговувати ці борги. У борг ми не підприємства будували, а проїдали, погіршуючи для себе умови його повернення. Якщо прибрати всі імпортні товари, в Україні залишиться розвалений соціалізм: ми купили все в борг і майже нічого свого не створили. Зовнішні запозичення на споживання треба зменшувати.

Тож НБУ правильно робить, що обмежує видачу кредитів для населення. Насамперед через ризики — дійшло до того, що будь-який товар можна купити в кредит без першого внеску і навіть оплатити в кредит усі супутні витрати (послуги нотаріуса, страхування тощо). І при цьому належним чином не працюють кредитні бюро. На Заході видати кредит клієнту, не знаючи його кредитної історії, є неприпустимим ризиком.

Представники міжнародної рейтингової агенції Standard & Poor’s заявляють, що є велика ймовірність неповернення 75% споживчих кредитів, виданих в Україні. Оцінка НБУ значно оптимістичніша — 2-5%. Чиї цифри реальніші?

— Думаю, повідомлення Standard & Poor’s було політичним. Насправді в найгіршому випадку проблемними можуть бути 15% кредитів. Адже позики населенню, які є найризикованішими у кредитному портфелі банків, займають у ньому лише третю частину. Причому близько 30% кредитів фізособам — це іпотека, за якою ризики є відносно невеликими.

Які ще ризики загрожують банківській системі, крім неповернення кредитів?

— Ну як працювати за таких умов?

— Політичні. Політики зобов’язані визначити два базових орієнтири для бізнесу: рівень інфляції та курс валют. Заплановані урядами показники інфляції дуже суттєво відрізняються від підсумкових, тому бізнесмени в ціну свого товару закладають свої інфляційні очікування. Тобто інфляція може бути й меншою, але бізнесмени очікують на більшу, тому самі її розганяють. Нещодавно з Кабміну лунали заяви, що до кінця року курс буде 5,05 UAH/USD, можливо, й більше. НБУ теж не знає, яким буде курс. Курсові ризики також закладаються в ціну товарів і послуг. Банки така невизначеність не влаштовує, адже сама інфляція є ризиком — зростає вартість залучень, підвищуються кредитні
ставки, зменшуються доходи населення.

Ризиками для банківської системи є проблеми на світовому валютному ринку, погіршення ситуації на ринку іпотеки, зменшення обсягів будівництва. Те, що вітчизняна банківська система використовується державою для формування споживацького суспільства, теж є ризиком. Ти можеш без проблем взяти $10 тис. на споживання, а ось під бізнес-проект можеш і не взяти, хоча банківській системі байдуже, кого кредитувати, — їй потрібні лише доходи та мінімальні ризики. Достатньо закласти до бюджету 6 млрд грн не на виплату вкладів населення, а на зменшення відсоткових ставок за кредитами малому та середньому бізнесу. Це відразу дало б економіці щонайменше 60 млрд грн, які повернулися б товарами.

Нинішня монетарна політика НБУ влаштовує банкірів?

— З-поміж усіх політик нашої держави — зовнішньоекономічної, податкової, бюджетної, судової — політика НБУ, на мій погляд, найкраща і найбільш урівноважена. Звісно, вона має недоліки, Нацбанк є за що критикувати, але порівняно із законами, які у нас приймають, чи, наприклад, з експортно-імпортною політикою, яку проводить Кабмін, прорахунки центробанку є несуттєвими.

Але ж АУБ критикувала Нацбанк за рішення примусити банки здійснювати валютні операції купівлі-продажу валюти лише на міжбанку.

— НБУ прагне зробити ці операції прозорими, але занадто пришвидшив реалізацію цих бажань. Валютний курс не може визначатися без НБУ. Для торгівлі валютою за новими правилами треба розробити відповідне програмне забезпечення і дати час банкам на адаптацію.

Керівництво НБУ заявляло, що незабаром взагалі припинить виходити з інтервенціями на міжбанківський ринок. Це реально?

— На сьогодні ні, адже у нас ринок не лібералізований. За нинішнього стану валютного ринку він не здатний сам дійти до балансу попиту та пропозиції валюти. На ринку не здійснюються арбітражні валютні операції, оскільки є проблема з відрахуванням від валютних операцій до пенсійного фонду в розмірі 0,5%. Ринок незбалансований. Присутність НБУ на міжбанку суттєво впливає на курс. Якщо Нацбанк піде з ринку, коливання курсу будуть постійними. Якщо комусь буде потрібна велика сума валюти, він перекосить ринок у бік підвищення курсу; інший гравець дестабілізує ринок, збільшивши пропозицію. НБУ має згладжувати ці перекоси.

Протягом останніх тижнів Нацбанк постійно змінює офіційний курс. Центробанк таким чином налаштовує всіх на режим плаваючого курсу?

— Курс змінюється на ринку. НБУ має дилему: або, наприклад, виходити і скуповувати надлишкову пропозицію валюти, підтримувати офіційний курс і... підштовхувати інфляцію, або не виходити й зменшувати ринковий курс. НБУ не позаздриш з варіантами вибору. І це наслідок економічної політики уряду.

Гривня може стати вільно конвертованою валютою, як це передбачено Концепцією валютної політики, яку розробляє Нацбанк?

— Протягом найближчих 2-3 років точно ні, адже для цього треба мати лібералізований валютний ринок, збалансовану експортно-імпортну політику, мінімізувати вплив зовнішніх чинників на наш експорт і вирішити проблеми з інфляцією. Якість валюти визначається якістю економіки, а українська економіка ще занадто слабка, щоб мати вільно конвертовану валюту.

Кар’єра лобіста

З 1993 р. — президент Асоціації українських банків

1990 р. — народний депутат

1986 р. — викладач політекономії у Житомирській філії КПІ

1979 р. — робітник, майстер, начальник цеху, начальник Житомирського районного вузла зв’язку

1975 р. — закінчив Вінницький політехнічний інститут, робітник Кіровоградського заводу радіовиробів

1953 р. — народився на Чернігівщині

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар