Історії

Терменвокс по-київськи

Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ

Коли майбутній винахідник терменвоксу Лев Термен пішов до гімназії, його родич інженер Олексій Термен будував у Києві водопровід, варив пиво, відливав чавунні фонтани й опалював храми

Прізвище Термен навіть для багатонаціонального Києва звучить не дуже звично. І це зрозуміло, адже його носії — вихідці з французького дворянства. Згадки про перших Терменів були ще у XIV столітті. Їхньому роду присвоїли шляхетний герб із девізом, що в перекладі означає «Ні більше, ні менше». Але надалі сімейство було змушене покинути межі батьківщини, що було пов’язано з їхньою релігійною орієнтацією: Термени примкнули до послідовників французького протестантизму — гугенотів. Наприкінці XVI століття католицька королівська влада проводила проти гугенотів жорстокі репресії, піком яких стала горезвісна Варфоломіївська ніч 1572 року — жахлива різанина, яка коштувала життя тисячам інакомислячих.

Перші пароплави в Києві побудував Термен. З листівки початку XX ст.

Термени, яких оминула сумна доля, знайшли притулок на більш віротерпимих землях. Згодом одна з гілок давнього роду влаштувалася у столиці Російської імперії Петербурзі. Саме там 22 серпня (3 вересня) 1835 року народився Олексій Федорович Термен. Там у 1855-му він закінчив технологічний інститут. Але його робота за спеціальністю в столиці тривала недовго — інженер вирішив перебратися до Києва. Тоді, у другій половині позаминулого століття, економічне життя матері міст руських помітно пожвавилося, не в останню чергу завдяки тому, що Київ був центром регіону, в якому стрімко набирала сили цукробурякова промисловість.

Олексій Термен у 1873 році на тодішній київській околиці, на розі вулиць Кузнечної та Ділової (тепер Горького і Димитрова), організував підприємство з ремонту обладнання для цукрових заводів. Спочатку це була лише майстерня, але невдовзі інженер-технолог істотно збільшив масштаби фірми. Вона посіла помітне місце в економічному житті Києва, одержавши в 1876-му назву «Машинобудівний завод Термена».

По пивку?

Поряд із власною промисловою справою Олексій Термен багато часу та енергії приділяв іншому київському заводу — пивоварному. За нього інженер узявся навіть раніше, ніж за свою фірму. Щоправда, ім’я Термена не входило до його назви: заводом володіло товариство, яке заснували чотири підприємці: киянин Микола Хряков (голова місцевого біржового комітету), ревельський купець Карл Вейсе, а також два брати-швейцарці Габріель та Фрідріх Єнні. У 1872 році кожен з них вніс пай у розмірі 100 тис. руб. (потім частки розподілялися і між іншими зацікавленими інвесторами). Після цього підприємці заснували в садибі Хрякова на вулиці Кирилівській (нині Фрунзе) великий пивоварний завод, на ті часи найбільший у місті, обладнаний за останнім словом техніки. Згідно із заявою засновників він призначався «для виробництва найкращих сортів пива за зразком закордонних заводів».

Пивзавод на Подолі. Фото автора

Від початку керівники товариства розраховували на участь у справі Термена. На нього поклали «виконання всіх робіт у будівельній та технічній частині», тобто функції і проектувальника-технолога, і підрядчика. Олексій Федорович, якого ввели директором до складу правління товариства, успішно впорався із завданням, але для цього йому був потрібен фахівець-архітектор. Звісно, можна було знайти досвідченого зодчого в Києві, однак Термен вирішив учинити інакше. Найімовірніше, за допомогою своїх петербурзьких зв’язків він вийшов на 25-річного випускника Петербурзької академії мистецтв Володимира Ніколаєва, що працював у столиці на скромних посадах. Попри молоді роки, він уже мав чималий досвід, набутий ще під час навчання, і найкращі рекомендації від провідних майстрів. У травні 1872-го архітектор приїхав до Києва, де йому відразу довелося зануритися у безліч технічних проблем, пов’язаних і з великим обсягом будівельних робіт, і з проблемною місцевістю (ненадійний схил над садибою, підземні води). Дебют молодого фахівця як самостійного будівника був гідним, і він вирішив назавжди переселитися з Північної Пальміри на береги Дніпра. Так завдяки Термену Київ отримав свого найбільшого зодчого кінця XIX — початку XX століть — майбутнього академіка архітектури, будівника численних київських храмів, громадських споруд, дохідних будинків, особняків і монументів.

Спочатку пивоварний завод товариства спеціалізувався насамперед на першосортному пиві за баварськими рецептами. Потім стали виробляти баварське пиво другого сорту для демократичніших споживачів. І, нарешті, вперше в Києві завод на Кирилівській вулиці взявся варити світле пиво за зразком пльзеньського. До фірмових прайсів його включили як «чеське пиво», що поступово витіснило на другий план баварське. Щороку завод випускав сотні тисяч відер хмільного напою, що розходився далеко за межами міста. Вартість відра пива поступово знижувалася: у початковий період функціонування заводу вона становила 80 коп., а до кінця століття — вже 60.

Підприємство, біля джерел якого стояв Олексій Термен, ще довго залишалося найбільшим пивоварним заводом Києва. Надалі багато старих броварень були закриті або перепрофільовані, натомість з’явилися високопродуктивні гіганти з новітнім обладнанням. Але колишній завод товариства ось уже 135 років не змінює свого призначення, досі використовуючи стародавні корпуси. За радянських часів він був відомий як Київський пивзавод № 2, а сьогодні діє під маркою «Пивзавод на Подолі».

Від бурякорізок до пароплавів

Тим часом машинобудівний завод Термена неухильно нарощував виробничі потужності й обсяги продукції, яку випускав. Хоча за нинішніми мірками ці показники більш ніж скромні. У 1887 році на заводі було 90 робітників;  усе «енергетичне господарство» підприємства складалося з двох парових машин кожна потужністю 10 к. с. Парові котли «заряджали» звичайними дровами, чавуноливарну піч — коксом. Утім, ледве не щороку розширюючи й поліпшуючи виробництво, власник за наступне десятиліття довів кількість робітників до 200-260, а вартість випущеної продукції підвищив з 82 тис. до більш ніж 200 тис. руб.

Софійський собор після реконструкції та облаштування опалення. З листівки початку ХХ ст.

Номенклатура виробів була різноманітною. Термен був готовий виробляти все, що мало попит. Так, його підприємство могло забезпечити будь-який цукровий завод котлами та фільтрами, насосами і центрифугами, бурякорізками й підйомниками. Для тютюнової промисловості завод випускав тютюнокришильні машини, для великих і маленьких механічних майстерень — різні металообробні верстати.

Інженер перебував у безперестанному пошуку. Приміром, у 1894 році фірма Термена першою в Києві побудувала пароплав. Після цього на заводі часто ремонтували дніпровські судна. Щоправда, до його послуг вдавалися власники численних приватних пароплавів, а представники потужного  воднотранспортного тресту — Об’єднаних пароплавних товариств — користувалися своїми майстернями на Трухановому острові.

Вироби заводу Термена експонували на виставках, відзначали нагородами. Так, на Всеросійській виставці 1882 року в Москві фірму визнали гідною золотої медалі. Звернули на себе увагу і заводські експонати на сільськогосподарській та промисловій виставці 1897 року в Києві. Тут для Термена побудували невеликий, але оригінальний павільйон з металевими рамами та суцільним склінням.

Для коней і гостей міста

Однією з промислових ніш, з яких фірма Термена витіснила конкурентів (зокрема, старіше підприємство інженера Федора Доната), було виготовлення обладнання для київського водопроводу. Саме на 1870-1880-ті роки, тобто на момент становлення машинобудівного заводу Термена, припадало облаштування загальноміської водогінної мережі. Цим займалося спеціально створене на концесійних засадах акціонерне товариство. Поступово Олексій Термен став його провідним постачальником.

            Герб роду Терменів
Договір водопровідного товариства з містом передбачав, зокрема, встановлення у кількох місцях фонтанів, які слугували б і прикрасою ландшафту, і для утилітарних цілей: з їхніх басейнів могли пити воду коні. Фонтани були оформлені як гарні чавунні чаші великого або малого розміру. Перший і довгий час єдиний з великих фонтанів розташовувався на Царській (нині Європейської) площі за проектом архітектора Олександра Шиле, складеним ще 1871 року. Через три десятиліття, коли площа стала трамвайним вузлом, а фонтан виявився перешкодою, його звідти прибрали. Зате виготовили за його зразком і встановили у 1899-1901 роках шість нових, витративши на кожен по 6 тис. руб.

Олексій Термен

Один фонтан розмістили у сквері біля руїн давніх Золотих воріт, другий — у Царському (тепер Міському) саду, третій — з тильного боку Маріїнського палацу, в Маріїнському парку. Такі самі фонтани з’явилися на Софійській та Шулявській (нині Льва Толстого) площах і, нарешті, у новому сквері на Миколаївській площі перед будівлею театру — нинішнього Національного драматичного імені Івана Франка. Причому на ніжках чавунних чаш усіх цих фонтанів був напис, розбитий на чотири фрагменти: Завод — Термена — у Києві — дата встановлення.

Відтоді в Києві багато що змінилося, але більшість іменних фонтанів Термена збереглися і, як і раніше, є популярними серед киян та гостей міста. Ті, що стояли у скверах і парках, так і залишилися на колишніх місцях, а ось на площах їх уже немає, але один з них у 1920-ті роки перекочував у більш пізній сквер — на вулиці Олеся Гончара, перед нинішньою будівлею МНС. Цікаво, що донедавна він був єдиним, на якому залишався текст з іменем Термена: написи на інших фонтанах за радянських часів незрозуміло чому знищили.

У теплі, та не в образі

Крім водопостачання підприємство Термена забезпечувало містян й іншим благом цивілізації — опаленням. У часи печей і камінів Олексію Федоровичу вдалося схилити киян до обігріву за допомогою водяних і пароводяних приладів.

Особливий інтерес до цієї новації виявляли громадські заклади, а ще більший — великі храми, для яких опалення за допомогою печей через значні розміри приміщень не мало сенсу. Тому був звичай поруч із великими «холодними» будувати малі «теплі» храми, які взимку можна було належним чином протопити, але служби там відбувалися у неабиякій тісноті.

Один із терменівських фонтанів у Маріїнському парку

Ось що писали у другій половині XIX століття про давній Софійський собор: «Собор не мав ніякого опалення і був зовсім холодний узимку, тож у ньому не відбувалося богослужіння до самого Великодня, а стіни так промерзали, що до половини літа не встигали прогрітися». І ось у 1880 році кафедральний протоієрей собору о. Петро Лебединцев запросив єпархіального архітектора Володимира Ніколаєва, щоб вирішити нарешті питання «мікроклімату» в стінах православної святині. При цьому, звісно, неодмінною умовою було збереження унікальних фресок XI століття. Вихід знайшли, передбачивши основні канали для циркуляції повітря у західній стіні, яка була відновлена після обвалу в XVII столітті. А інженерний розрахунок опалення і виконання технічних робіт Володимир Ніколаєв у 1882-му поклав на свого давнього знайомого Олексія Термена. На замовлення духовного відомства на заводі Термена виготовили два потужні чавунні реберні калорифери, які давали досить сухе гаряче повітря. У житлових приміщеннях його потрібно було ще зволожувати, а для собору, в якому необхідно було позбутися вогкості та потьоків на стінах, таке рішення виявилося оптимальним.

Після успішного досвіду в Софії Київській до Термена зверталися з проханням облаштувати опалення і в інших старовинних «холодних» храмах. Він також займався обігрівом новозбудованих культових споруд, серед яких основними були Володимирський собор і трапезна церква Києво-Печерської лаври.

На тому самому заводі виготовили обладнання для центрального опалення багатьох установ. Приміром, лютеранська громада замовила Термену теплопостачання свого реального училища, юдейська громада — єврейської лікарні, а військове відомство скористалося послугами інженера-технолога для обігріву арсеналу в Брянську.

Почесний технар

Олексій Термен був не лише підприємцем, а й громадським діячем. Особливо помітною його участь у публічному житті міста була за часів членства у Київському відділенні Імператорського Російського технічного товариства (КВІРТТ) — зібранні найавторитетніших і найдіяльніших технічних фахівців Південно-Західного краю. У цьому гідному колі Термен був одним із лідерів. Йому довірили головування у механічно-будівельному відділі. За його ініціативи при КВІРТТ організували курси кочегарів і машиністів, що принесло чималу користь залізницям. У 1905 році з нагоди святкування 50-річчя інженерної діяльності Олексія Термена його одностайно обрали почесним членом КВІРТТ. На той час літній підприємець уже відійшов від керівництва заводом, який перейшов до Адольфа Бертрама, а через деякий час припинив діяльність, можливо, тому, що колишня фірма Доната, реорганізована у Південноросійський машинобудівний завод, перетворилася на величезне підприємство, з яким завод Термена вже не міг змагатися.

Заводське маркування на фонтані у сквері по вул. Олеся Гончара

Не одну каденцію Термен був членом місцевого самоврядування, гласним Міської думи. Про Олексія Федоровича писали, що жодне бодай трохи важливе питання технічного господарства міста не вирішувалося без його «участі, поради і вказівки». Відзначали особливості його характеру: «Завжди коректний, товариський і вкрай чуйний, О. Ф. Термен здобув любов і повагу у всіх, хто його знав».

На жаль, ці добрі слова потрапили вже до його некролога. Олексій Термен помер від серцевої хвороби 5 (18) квітня 1909 року. З його будинку на вулиці Банковій покійного відправили
на лютеранський цвинтар.

Після цього про інженера рідко говорили в Києві. На місці фірми Термена пізніше розташувалася фірма Патона — один із майданчиків Інституту електрозварювання. У ХХ столітті велику популярність здобув його молодший родич, один із представників петербурзької гілки роду інженер Лев Термен, автор вражаючих винаходів у галузі електроніки, творець унікального електронно-музичного інструмента терменвокс.

Але все ж таки пам’ять про Олексія Термена досі живе у місті на Дніпрі. Це прізвище ще трапляється на спорудах, до яких він був причетний. Так, у Володимирському соборі воно залишилося у золоченому написі на мармуровій дошці з іменами будівників храму. Вціліла вона, як ми знаємо, і на фонтані неподалік вулиці Гончара, а тепер такий самий оновлений напис виблискує золотом з фонтанів у Міському та Маріїнському парках. Отже, можна сказати, що ім’я інженера Термена вписане в історію Києва золотими літерами.

До речі

Важкий хрест

Хрест, що був раніше на могилі Тараса Шевченка

Одне з найпочесніших замовлень (особливо з погляду нашого часу), яке виконував завод Термена, пов’язане не з Києвом. Йдеться про виготовлення чавунного хреста для могили Тараса Шевченка на горі під Каневом. Коли Кобзаря, згідно з його волею, поховали на кручі над Дніпром, на могилі встановили дерев’яний хрест, але він згодом обвалився. І тоді шанувальники творчості поета вирішили поставити йому новий надгробок. Відомий меценат Василь Тарновський пожертвував на це тисячу рублів — на ті часи цілком достатню суму. Академік архітектури Віктор Сичугов розробив проект великого хреста, прикрашеного орнаментом, а відливали його на підприємстві Термена. Тарасова могила набула нового вигляду в 1884 році, і чавунний хрест височів над нею аж до радянських років. Потім, щоправда, його замінили бюстом Кобзаря, а згодом величезним монументом зі статуєю на повний зріст. А терменівський хрест стоїть тепер на території музею-заповідника на Тарасовій горі.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар