Речі

Клімта Клімтом вибивають

Яніна КУДЬ, Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

«Блищить, отже, красиво», — міркують споживачі мас-маркету й пачками купують репродукції Густава Клімта, оригінали яких коштують десятки мільйонів доларів

Відомий біограф Жиль Нере писав: «Густав Клімт знав, як догодити процвітаючим єврейським громадянам Відня, які його підтримували. Він писав портрети їхніх дружин, додаючи їм безмежного шарму і деякого нальоту зарозумілості. Проте Клімт не лише дотримувався вимог замовника, здавалося, він позбувався всіх обмежень і писав так, як хотів». Найбільше цими словами перейнявся американський філантроп Рональд Лаудер, який купив культову картину основоположника модерну «Портрет Адель Блох-Бауер I» за $135 млн.

Слава порнографа

31 серпня 2008 року завершилася виставка робіт Густава Клімта у ліверпульській галереї Tate, що стартувала у квітні. Ще до відкриття заходу було продано 16 тис. квитків по 8 фунтів за штуку (у перерахунку на українську валюту 76 грн). Дивуватися нічому. Шалений успіх супроводжував Клімта впродовж усього життя. А після смерті художника інтерес до його творчості лише зростав.

Основоположник австрійського модерну Густав Клімт народився 14 липня 1862 року в передмісті Відня в сім’ї художника і ювеліра. Його батько власноруч навчав професії своїх синів. Усі вони стали художниками, але яскравий слід у світовій історії живопису залишив лише Густав.

У 14 років він вступив до Віденського художньо-ремісничого училища. Через рік до того самого закладу вступив його брат Ернст. Разом вони навчалися, змальовували портрети з фотографій і продавали по 6 гульденів за штуку.

Натисніть, щоб збільшити

Скандальні успіх і слава прийшли до художника досить рано. Саме він створив у живопису образ фатальної жінки: панянки на його полотнах найчастіше з напіввідкритими ротами у явному садомазохистському еротичному екстазі. Звісно, оголену натуру художники писали і до Клімта. Але від його «Оголеної істини» з пучком вогненно-рудого волосся на лобку поважна публіка непритомніла. «На ті часи деякі його полотна межували з порнографією», — коментує власниця столичної галереї «Боско» Наталя Лисенко. Справді, Клімт не гребував написанням мастурбуючих путан і зображенням відвертих статевих актів. Але попри це (а можливо, завдяки цьому), його закидали замовленнями. Пані були в захваті від велелюбного і вічно холостого художника. Замовити портрет Клімту вважалося найвищим шиком. Тим більше, що нікого і ніколи він не писав двічі, зробивши виняток із цього правила лише раз. Клімту, який не створив жодного автопортрета, належить фраза: «Я переконаний, що як особистість не становлю особливого інтересу. У мені немає нічого особливого. Я лише художник, який малює день у день, з ранку до ночі». До речі, він був автором не лише картин, а й фресок, настінної мозаїки.

У 1897 році сталася подія, яка остаточно закріпила авторитет Клімта у професійних колах. Він очолив об’єднання віденських художників «Сецессіон» (нім. Sezession, від лат. secessio — відхід), учасники якого мали намір порвати з класичною традицією. Бунтівники, зокрема, вважали, що живопис має створювати настрій, дарувати відчуття, а не орієнтуватися на банальну портретну схожість. «Часу — його мистецтво, мистецтву — його свободу!» — проголосили вони. Сецессіонстиль поряд із ар-нуво, югендстилем та іншими ключовими напрямами в мистецтві того часу зробив величезний внесок у становлення всього модерну, що, своєю чергою, став обличчям епохи. Найширшу популярність здобула виставка Сецессіону 1902 року, присвячена Людвігу ван Бетховену. Її композиційним центром стала статуя великого творця музики «Фриз Бетховена» роботи Макса Клінгера, оточена знаменитою сьогодні серією фресок.

Нацистська експропріація

Про широке визнання творчості художника свідчить той факт, що ще за життя його роботи купували не лише приватні колекціонери, а й великі державні галереї. Так, 1908 року Галерея сучасного мистецтва в Римі придбала його роботу «Три віки жінки», а Австрійська державна галерея — «Поцілунок». Щоправда, до того часу він встиг посваритися з учасниками Сецессіону й пішов з цієї організації. 6 лютого 1918 року художник помер у зеніті слави — велика рідкість в історії живопису.

Роботи Клімта з великим успіхом продавалися і після смерті автора, постійно зростаючи в ціні. Під час Другої світової війни нацисти за безцінь викуповували полотна художника у приватних власників, багато з яких були євреями. Рятуючи своє життя, колекціонери без вагань розлучалися з нажитим. До середини ХХ століття знакові полотна австрійця осіли в державних галереях. На аукціони потрапляли здебільшого малюнки.

На початку 70-х пейзаж Клімта можна було придбати за $400-600 тис. У 1978 році нью-йоркський дилер Серж Сабарські купив роботу майстра «Парк» за $500 тис. Портрети, які зрідка потрапляли на ринок, оцінювалися в той період до $1 млн. Через десятиліття ціни на аналогічні роботи зросли майже вчетверо. Наприклад, у 1987 році жителька Канади пані Примавесі продала з аукціону Sotheby’s чудовий портрет своєї матері кисті Густава Клімта — «Портрет Євгенії (Мади) Примавесі». Примітно, що робота належала до найславетнішого так званого золотого періоду майстра. Японському арт-дилеру Шигекі Камеяме вона дісталася лише за $3,85 млн. А ось у 1994 році на Sotheby’s роботу того самого періоду «Дама з віялом» продали вже за $11,5 млн. У 1997-му картина «Замок Камер на озері Аттерзее II» пішла з молотка на Christie’s за $23,5 млн. Продавець, який придбав це полотно десятьма роками раніше на Sotheby’s за $5,3 млн, заробив $18,2 млн. У 2003-му «Сільський будинок в Аттерзее» був проданий Sotheby’s за $29,128 млн. Лише через три роки ціни на роботи Клімта того самого рівня й того самого періоду знову зросли. Після судового скандалу (про який ітиметься нижче) «Будинки в Унтераху поблизу Аттерзее» продадуть на Christie’s за $31,4 млн. З аукціонів продавали не лише готові полотна й олівцеві замальовки, а навіть акварельні листівки, власноруч написані Клімтом. Так, у жовтні 1999 року на Sotheby’s невідомий покупець придбав набір із 24 листівок за $481,4 тис.

Судний день

Для світового арт-ринку 2003 рік ознаменувався сенсацією. Американський суд після тривалих зволікань прийняв у провадження заяву громадянки США Марії Альтман проти Австрійської республіки. 76-річна позивачка вимагала передати їй п’ять полотен Густава Клімта, що зберігалися в Австрійській галереї, розташованій у віденському палаці Бельведер. Пані Альтман, спадкоємиця покійного австрійського промисловця Блох-Бауера, стверджувала, що картини були незаконно відібрані у її предка нацистами, з чиїх рук і потрапили до галереї. Підставою для позову став австрійський закон про реституцію в новій редакції, що набув чинності кількома роками раніше. Не виключено, що літню пані напоумили так вчинити професіонали. «Цілком імовірно, це не було тільки її особистим рішенням. Я припускаю, що Марії Альтман порадили позиватися за полотна люди, які мали намір на цьому добре заробити», — каже власниця галереї «Боско». Справді, світовий арт-ринок не один рік відчуває дефіцит у знакових полотнах великих художників. І провокування реституційних судових процесів — один із небагатьох дієвих способів заповнити цей брак. Так чи інакше подія отримала небувалий розголос через те, що серед спірних робіт була перлина не лише Австрійської галереї і творчості Клімта, а й усього модерну — картина «Портрет Адель Блох-Бауер I», написана 1907 року. Австрійці називали її своєю Моною Лізою.

«Налетай, торопись, покупай живопись!»

Увічнена на полотні Адель була молодою дружиною літнього бізнесмена і мецената Блох-Бауера, який довгі роки матеріально підтримував Клімта. Ось він і виступив свого часу замовником портрета. До речі, саме фрау Блох-Бауер увійшла в історію ще і як єдина модель, з якої Густав Клімт писав портрет двічі.

Попри все, заява Марії Альтман мала вельми туманні судові перспективи. Особливо якщо взяти до уваги похилий вік позивачки. Але тим сенсаційнішим у 2006 році стало рішення суду на її користь. В Австрії почалася паніка. Члени уряду металися в пошуках меценатів, згодних викупити у спадкоємиці п’ять полотен, потім банкірів, згодних дати на це кредит, згодом зробили марну спробу випустити «облігації Клімта», щоб зібрати потрібну суму. Тим часом нова власниця набивала товару ціну: $100 мільйонів, $150 мільйонів, $200 мільйонів... Коли ж бабуся почала правити за картини $300 млн, в австрійців опустилися руки. Взимку 2006-го федеральний канцлер Австрії офіційно оголосив про припинення переговорів і про відмову держави від пріоритетного права викупу. А вже влітку того самого року вибухнула нова сенсація: «Портрет Адель Блох-Бауер I» купив філантроп Рональд Лаудер, спадкоємець знаменитої Есте Лаудер, засновниці однойменної косметичної імперії, за рекордні $135 млн. Таким чином, це полотно стало на той момент найдорожчим у світі, побивши рекорд у $104 млн, встановлений 2004 року на аукціоні Sotheby’s за картину Пабло Пікассо «Хлопчик із трубкою». Неодмінною умовою купівлі стало те, що Лаудер зобов’язався виставити портрет у власній нью-йоркській галереї Neue Galerie на загальний огляд. Угоду було укладено в обхід аукціоністів, що дозволило бізнесменові заощадити на комісійних до 20% її вартості. До речі, такий спосіб поповнення зібрань обирають багато колекціонерів. За даними Європейського фонду образотворчих мистецтв (TEFAF), обсяг світового приватного арт-ринку в 2007 році сягнув $30 млрд.

Доля інших чотирьох «бельведерських» полотен також заслуговує на увагу. Галас навколо першого портрета Аделі зробив свою справу: розігріта аукціонна публіка була готова без жалю розлучатися з мільйонами. У 2006 році чотири полотна з Бельведера пішли з молотка Christie’s за $192,6. За «Портрет Адель Блох-Бауер II» вдалося виручити $87,9 млн (естимейт — $40-60 млн). За «Березовий ліс» — $40,3 млн (естимейт — 20-30 млн), «Яблуня I» пішла за $33 млн (естимейт — $15-25 млн), а «Будинок в Унтераху поблизу Аттерзее», як уже було сказано, — за $31,4 млн (естимейт — $18-25 млн). Пані Альтман тоді скромно зізналася пресі, що результатами угоди залишилася задоволена. А Едвард Долман, виконавчий директор Christie’s International, підтвердив: «2006 рік став феноменальним для Christie’s». Саме в 2006-му продаж дому зріс на 36% у грошовому виразі. Тільки доходи від продажу імпресіоністів та модерністів перевищили $1,2 млрд. Історія продажу «Золотої Аделі» докорінно вплинула на різке подорожчання всіх робіт Клімта, які виставлялися на продаж. Причому деякі експерти оцінюють цей вплив негативно. Так, американський мистецтвознавець Елізабет Кужавські зазначає: «Це штучний ринок, створений однією-єдиною людиною. У всіх випадках останнього продажу Клімта ціни на його роботи були необґрунтовано завищені щонайменше вдвічі. У всьому винна здебільшого «Золота Адель». У відповідь на це Лаудер напівжартома-напівсерйозно відповідає: «Я не мав жодного наміру якимось чином формувати ринок. Просто мене заполонила пристрасть. Ніхто в усьому світі не хотів її («Золоту Адель». — Прим. авт.) так, як я».

Посудний день

Мало в історії живопису художників, які справили більший вплив на мас-маркет, ніж Густав Клімт. «Клімт — дуже розкручений бренд, — каже київська художниця Олена Дядечко. — Щоб сприйняти творчість тих самих імпресіоністів, потрібно бути підготовленим, а Клімт для всіх «гарненький». Мені доводилося робити його копії з використанням сухозлітки. Замовники залишалися задоволені: він ідеально гармоніює, наприклад, із золотими дверними ручками. Я сама як професіонал люблю і ціную творчість цього художника. Клімт справді великий! Але його розтиражували настільки, що він уже перетворюється на кіч».

Справді, сувенірна продукція з репродукціями Клімта давно заполонила полиці магазинів. «Портрет Аделі...», «Поцілунок» і репродукції багатьох інших його робіт можна знайти на тарілочках, вазах, попільничках, скриньках, чашках... Лілія Гоменюк, начальниця комерційного відділу компанії «Галант», що займається, зокрема, оптовою торгівлею продукцією з порцеляни з репродукціями великих художників, зізнається: «Продаж товару з репродукціями Клімта зростає на рекордні 10-15% щороку. Звісно, величезну роль у цьому відіграє слава художника. Близько 90% покупців, роблячи свій вибір, уже знають, хто такий Густав Клімт, і цінують його творчість».

Засновникові Сецессіону присвячена колекція золотих прикрас ювелірної компанії Frey Wille, репродукціями його робіт милуються, уплітаючи гамбургери, відвідувачі одного з київських MacDonald’s, роботи Клімта, зрештою, використовують у лінійці кондиціонерів компанії LG. Дмитро Поправка, маркетолог відділу кондиціювання LG Electronics, каже: «Від початку було відібрано кілька картин відомих художників. Густав Клімт ідеально підійшов для європейського ринку. Техніка, яку він використовував, дуже популярна і цінується шанувальниками живопису європейського континенту. «Поцілунок» Клімта у споживачів уже став асоціюватися з нашим кондиціонером ARTCOOL».

Можливо, сам Клімт тільки зрадів би такій широкій популярності. Зрештою, хто з художників не мріяв про всесвітню славу? Але від чого великий модерніст перевернувся б у труні, то це від цензури. Спадщина його не тільки багата, а й надто різнопланова, тому часом не вміщається в прокрустове ложе всюдисущого гламуру. Так, на промислових репродукціях полотна «Три віки жінки» часто відсутня кістлява оголена бабуся на задньому плані (символ старості), а ось молода жінка з дівчинкою на руках (символи молодості й дитинства), які зображені на передньому плані, нікуди не поділися. Забавно, але «відфотошоплений» живопис зазвичай не втрачає автентичних назв. Тобто репродукція з двома жінками все одно називається «Три віки...». Тож посмертна слава Клімта часом обертається проти самого Клімта.

У 2006 році на екрани вийшов голівудський фільм «Клімт». Стрічка починається з того, що художник, який вмирає у клініці (його грає Джон Малкович), бурмоче: «Квіти, квіти...». «Що за квіти?» — усі в палаті розгублено озираються навсібіч... На прес-конференції в режисера Рауля Руїса запитали, чи це не натяк на символ усієї тієї епохи — «Квіти зла» Шарля Бодлера? У відповідь Руїс розсміявся: «Квіти — це ті самі клітини, поділ яких в одному з епізодів художникові показує під мікроскопом його друг, медик, — клітини сифілісу, які погубили Клімта».

Топ-5

        1 Портрет Аделі
        Блох-Бауер I
        $135 млн

        2 Портрет Аделі
        Блох-Бауер II
        $87,9 млн

        3 Березовий ліс
        $40,3 млн

        4 Яблоня I
        $33 млн

        5 Будинок в Унтераху поблизу Аттерзее
        $31,4 млн

Квіточок на $10 млн

Наприкінці 2007 року в пресі з’явилися повідомлення про судовий позов Жоржа Йориша проти Леонарда Лаудера (брата Рональда Лаудера). Йориш, за повідомленням агенції Reuters, зажадав передачі йому майнових прав на картину «Квітучий луг» кисті Густава Клімта і компенсації в розмірі ринкової вартості полотна ($10-20 млн). Позивач стверджує, що ця картина колись належала його бабусі, жительці Відня Амалії Редліх, яка загинула в концтаборі під час Другої світової війни. Нібито Віктор Цукерандль (прадід Йориша) особисто купив це полотно у Клімта і заповів його Амалії. Позивач заявив, що має відомості, нібито цю картину анонімно купив Лаудер у 1983 році. Своєю чергою, адвокати бізнесмена офіційно заявили, що в колекції їхнього клієнта немає полотен, які колись належали Редліхам.

Оголена філософія

Наприкінці XIX — на початку XX століття Густав Клімт на замовлення Віденського університету створив настінні полотна з алегоричним зображенням трьох факультетів: «Юриспруденція», «Філософія» і «Медицина», які призначалися для актового залу. Керівництво навчального закладу жахнулося, побачивши ці роботи, — Юриспруденцію, Філософію і Медицину уособлювали оголені жінки. Сіячі розумного, доброго, вічного навідріз відмовлялися повісити цей сором. Розлючений Клімт за 30 тис. крон викупив власні полотна. Гроші позичив заможний шанувальник Август Ледерер. Згодом він списав майстрові борг в обмін на «Філософію». В одному з інтерв’ю Клімт обурювався: «Я відмовляюся від будь-яких держзамовлень!». Після смерті художника університетські полотна потрапили у приватні зібрання, у 1945 році вони разом із деякими іншими роботами Клімта загинули під час пожежі в замку Schloss Immendorf.

Думка художників

Немає слів!

Євгенія ГАПЧИНСЬКА

— Густава Клімта обожнюю! Коли навчалася в Нюрнберзі, регулярно їздила до Мюнхенського музею дивитися його роботи. У Клімта надзвичайно тонкий, рафінований, вишуканий живопис. Зовсім не такий, яким він здається на репродукціях в альбомах. Вважаю, що його вплив на сучасну культуру позитивний, адже у своїй творчості він торкався таких вічних тем, як материнство. Взагалі, коли йдеться про Клімта, у мене немає слів!

Згубний вплив краси

Олег ТІСТОЛ

— Густав Клімт, безумовно, великий художник. Але і його творчість, і весь модерн мені абсолютно не близькі. На мою думку, цей напрям у мистецтві взагалі був помилковим і вплинув на смаки публіки. Полотна модерністів, та й увесь Сецессіон — це спроба перетворити мистецтво на щось дуже красиве. Вийшло надто красиво, щоб серйозно про цю течію говорити.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар