Це ви можете...

В Україні є всі умови для вияву можливостей особистості... Але часто їх придушує система

1991 рік. В Україні створюють перші недержавні навчальні заклади, одним з яких стала Києво-Могилянська академія. Хоча приватні вузи тоді особливою пошаною та довірою вступників не користувалися, «Могилянку» спіткала краща доля. Вона одразу стала найпрестижнішим вузом країни, обігнавши громіздкий флагман радянської освіти Київський національний університет ім. Шевченка. Створення «Могилянки» лежить на совісті та ентузіазмі однієї людини — Вячеслава Брюховецького. Він спробував — і зміг...

Що може одинак?

Вячеслав Брюховецький — один з ініціаторів створення Руху. До 1990 року очолював партійне бюро КПРС Інституту літератури Академії наук України. У 1989-90 роках викладав у Ратѓерському (США) і Манітобському (Канада) університетах. На думку колишніх та нинішніх студентів «Могилянки», сила вузу полягає не у використанні престижної колись назви. Брюховецькому вдалося створити західну систему навчання і запросити на викладацьку роботу науковців з відомих американських та європейських університетів.

«Контракти» згадали про академію та її першого ректора Вячеслава Брюховецького, аби показати — часом достатньо одній завзятій та здібній до менеджменту людині взятися за справу, аби зробити Щось. Для цього Брюховецькому не потрібно було особливої протекції правлячої верхівки, численних законів «про проведення експерименту в галузі освіти» та «про створення парникових умов для окремо взятого вузу».

«Могилянка» була першим і по суті залишається єдиним вищим навчальним закладом такого класу. Більше ніхто з українців не спромігся пройти цього, вже відкатаного шляху.

Москаль та Тимошенко теж змогли...

Приклад Брюховецького є доволі показовим для того, аби засвiдчити, на що здатна одна особа. До найяскравіших зразків можна зарахувати і діяльність двох чиновників — колишнього міліціонера, а нині губернатора Закарпаття Геннадія Москаля та екс-віце-прем’єра Юлії Тимошенко.

Геннадій Москаль, ще будучи керівником УВС Закарпаття, заарештував потяг з 28 вагонів «нічийної» горілки на суму $2,6 млн і незабаром пообіцяв назвати реальних власників вантажу. Та Генпрокуратура через кілька днів під дивним аргументом звільнила заарештований потяг, який, подейкували в кулуарах, належав одному з майбутніх олігархів. Як на «обласного» міліціонера це затримання контрабанди було нечуваною зухвалістю, і Москаля негайно було прибрано з області. Він став керувати міліцією Криму, і за 2,5 року заарештував багатьох авторитетів півострова. Це Москаль перший насмілився вголос заявити, що в Криму «44 депутати різного рівня входять до складу кримінальних структур», і вже після першого року роботи в Криму затримав кілька десятків керівників та членів кримінальних угруповань.

Безумовно, Москаль не міг би провести антикримінальної революції без підтримки президента, і коли він виконав президентське завдання, Москаля забрали до президентської вотчини — до Дніпропетровська.

Ще одним прикладом ролі особистості в українській історії є Юлія Тимошенко. Бізнесмен із зіпсованою репутацією, леді Ю. змогла стати добрим головою бюджетного комітету і, крім того, пiднятися на віце-прем’єрську сходинку. В результаті вона теж зважилася на нечуване — перетворити енергетику з криміналізованої сфери на досить прозору галузь. Домоглася, аби українські газ та нафта державного видобутку продавалися на аукціонах за ринковими цінами, а не по закутках за третину ціни, примусила енергорозподільчі компанії платити за електроенергію, і вже підійшла було до вугільного ринку, намагаючись запровадити систему аукціонного (а не ручного та демпінгового) продажу й там.

Жоден чоловік (а тим паче з таким бізнесовим минулим) не зважився б кинути виклик олігархам, яких, крім іншого, підтримував і президент. Леді Ю. не тільки пішла на це, а й зняла на своєму рівні проблему невиконання рішень: можливо, з пробуксовуваннями, але всі накази енергетичного віце-прем’єра виконувалися. Тоді як Леонід Кучма постійно говорить про невиконання 40% його указів та доручень, про зволікання тощо.

Система виштовхує чужорідні тіла

Наведені приклади є доказом того, що особистість за будь-яких умов і в короткі терміни здатна втілити задумане, навіть якщо це вважається неможливим. Але при цьому така особистість повинна очікувати проблем на свою голову, бо, як правило, в неї виникають труднощі із «гнучкістю». Проблеми свого часу виникли у Вячеслава Брюховецького, і тому він вимушений був пересісти на «почеснiшу» посаду Президента Києво-Могилянської академії, проблеми були й у Москаля після арешту потягу з контрабандною горілкою, і вже на кримській та дніпропетровській посадах Москаль, здається, неконтрольованих з Банкової акцій не проводив. Про конфлікти Тимошенко з можновладцями й говорити не варто. Але на прикладі цієї опозиційної діячки видно, який сильний голод в Україні на справжніх лідерів-особистостей. Не лише пересічні українці, а й політики коливаються між недовірою до Тимошенко (як спільника екс-прем’єра Лазаренка) та вірою в неї як єдиного активного лідера, здатного ефективно очолити опозиційний похід проти влади.

Сьогодні не доводиться говорити про яскравих політиків при владі — вони не можуть бути яскравішими за своїх вождів. А якщо вожді — тьмяні, то подальше згасання барв відповідно до зниження рангів можна далі прорахувати самому. Чимало перспективних особистостей з влади йде у бізнес, але й тут Біли Гейтси у нас не ростуть. Ще 1990 року бізнесмен Євген Уткін заснував перспективну корпорацію «Квазар-Мікро», але на певному етапі її розвитку він пішов до уряду, і преса почала цікавитися оборудками корпорації з Кабміном. Петро Порошенко також плекав позаполітичну бізнес-імперію «Промінвест», але досягши певних масштабів, подався до парламенту, і медіа з недавніх часiв його величають як некоронованого олігарха. Можна згадати і Євгена Червоненка, який також починав бізнесменом, а ставши великим бізнесменом, знайшов притулок у владі.

Дарина ВАЛЕР`ЯНОВА