Закон збереження статус-кво

«Контракти» досліджують, кому невигідно, щоб Дарницька ТЕЦ, а за нею й інші вітчизняні електростанції давали майже вдвічі більше майже вдвічі дешевших енергії і тепла

Банкрутство у США енергетичного концерну Enron Corp, кажуть, сталося зокрема через надмірну концентрацію капіталу (стор. 23). На посередницьких теренах така концентрація щойно починається. 13 червня старого вже 2001 року під Санкт-Петербургом відбувся пуск нової теплової електростанції, яка замість звичних парових турбін уперше в Росії використовує прогресивні парогазові установки.

Традиційну червону стрічку власноруч перерізав російський президент у супроводі президента українського. Леонід Кучма з промови Володимира Путіна з приємністю дізнався, що відтепер у Росії з`являться додаткові можливості для постачання електроенергії до братньої України, якій, як відомо, власних генерувальних потужностей бракує і самі вони давно вже застаріли і морально, і фізично.

Москва зацікавлена у високій собівартості української енергії

Тим часом аналогічна, щоправда, меншої потужності станція на базі реконструйованої Дарницької ТЕЦ мала стати до ладу набагато раніше. Йдеться про проект, запропонований канадською «Нордленд Пауер», який базувався на суто комерційній основі із залученням іноземних кредитів без жодних гарантій уряду і мав бути пілотним для модернізації всієї енергетичної галузі України. Більше того, через 15 років після пуску реконструйована станція мала повністю перейти у власність України. Однак ця реконструкція розпочинається (а насправді чи розпочнеться?) тільки зараз. Чому?

«Рука Москви» у цьому питанні простежується вельми чітко. Не так вже й багато у Росії конкурентоспроможних на міжнародному ринку експортних позицій і енергія — одна з них. Україна — також ринок, і з цього погляду і РАТ «ЄЕС Росії», і РАТ «Газпром» вигідніше, щоб українських генерувальних потужностей або не було зовсім, або щоб вони споживали (і купували) якомога більше газу. А парогазові станції його якраз відчутно економлять. До того ж вони, на відміну від куди інерційніших паротурбінних, ефективно гасять пікові провали частоти, під час яких перелив енергії з Росії до України максимальний. Мабуть, не випадково проект реконструкції Дарницької ТЕЦ суттєво підтримала Юлія Тимошенко як паливно-енергетичний віце-прем’єр в уряді Ющенка (якби не це, мо’ «організаційні питання» й досі вирішувалися б). Вона ж була різко проти імпорту енергії з Росії.

Загальновідомі також плани російського ПЕК щодо експорту енергії до Західної Європи. За нормативами, на кожних 1000 км ліній електропередач на нагрівання дротів втрачається (залежно від напруги) 8–20% електроенергії. Отже, українська енергія на кордоні, приміром з Німеччиною, буде завжди дешевшою за російську, звісно, за умови однакових технологій генерації та цін на енергоносії. Чи не простіше допомогти братам, аби вони не розвивали потужності з виробітку енергії відносно низької собівартості?

Оргпитання вирішувалися п’ять років

1992 року «Нордленд Пауер» (її власниками є етнічні українці) для розбудови власних мереж у Канаді знадобилися надійні (клімат бо суворий) недорогі трансформатори потужністю до 100 МВА. Порівняльні тести продукції Запорізького трансформаторного, «Вестінгауз» та АВВ виявили, що останні два кращі хіба за рівнем шумів. У Запоріжжі за кожний трансформатор заправили нечувані $180 тис. Такий же трансформатор «Вестінгауз» обійшовся б майже в $1 млн.

Менеджери «Нордленд Пауер» вирішили піти далі і реконструювати якусь iз українських станцій під модерну парогазову технологію. Вочевидь необтяжливі для держскарбниці пропозиції викликали в Міненерго позірний інтерес. Канадцям було запропоновано на вибір три підтоптані станції. Вирішивши, що у столиці передовий досвід українським енергетикам буде переймати зручніше (до того ж і з «перегинами на місцях» у Києві, кажуть, легше), фахівці «Нордленд Пауер» обрали Дарницьку ТЕЦ. У березні 1995 року було підписано протокол про наміри, де співзасновниками новостворюваного СП було названо, окрім «Нордленд Пауер», Фонд держмайна, колектив станції (вона на той момент була орендним підприємством) і Київенерго. Та не встигло на протоколі висохнути чорнило, як у Київенерго почалася реструктуризація: нове керівництво не бажало встрявати в якусь там реконструкцію.

До середини 1996 року канадці на власній шкурі відчували радянський принцип, коли «всі разом — за, а кожний окремо — проти». Знадобився приїзд канадського прем’єра та численного десанту бізнесменів, щоб у їхній присутності установчі документи було підписано (вже без Київенерго). Так виникло ТОВ «Укр-Кан Пауер», 51% у якому належить «Нордленд Пауер», 34% — ФДМУ та 15% — працівникам Дарницької ТЕЦ. Реконструкцію, в результаті якої потужність станції має зрости з нинішніх 180 до 320 МВА, було оцінено у $182,8 млн, з яких $25 млн припадало на вартість старої станції. Попри «зелену вулицю» держорганів з 1996 до 2001 року вирішувалися «організаційні питання» (чимало різних дозволів довелося отримувати в тому ж таки Київенерго).

Висмоктуючи гроші з Дарницької ТЕЦ, довелося б мати справу з міжнародним арбітражем

Так вже повелося на вітчизняному фондовому ринку, що фішки енерго (генерувальних компаній) далеко не такі блакитні, як обленерго — компаній розподільчих. З першими більше мороки — величезна фондомісткість, низька фондовіддача, застарілість основних фондів, вічні проблеми з оплатою палива, у других — приємне навпаки. Якби не ласі до мідних дротів мисливці за металами, то власникам обленерго залишалося б, здійснюючи сякий-такий технічний нагляд, майже монопольно збирати гроші за спожиту енергію та її транзит через відповідні області. Зі станціями хай вже завдає собі клопоту наша гуманна держава.

Здавалося б, власникам і претендентам на обленерго мало б бути байдуже, чи буде чужим коштом запущена якась модерніша станція. Яка різниця, чию енергію (та хоч би й російську!) із зиском пропускати крізь себе? Київенерго, яке є одночасно і генерувальною (ТЕЦ-5 — 700 МВА плюс ТЕЦ-6 — 500 МВА), і розподільчою компанією, якби Дарницька ТЕЦ увійшла в його структури з перспективою отримання держпакету, мало б бути навіть вигідно. Дарницька ТЕЦ нині становить 13% встановлених у столиці потужностей, а після реконструкції буде 21%. Чи потрібен Київенерго такий конкурент на найбільш платоспроможному столичному ринку, то вже запитання до цієї компанії, боротьбу за контроль над якою, як відомо, далеко не закінчено.

Все сказане, мабуть, було б правильним, якби канадці, дбаючи про погашення кредитів, у комплекті документів не передбачили Договору про виробництво та продаж електроенергії Дарницької ТЕЦ, укладений на 25 років між «Укр-Кан Пауер» з одного боку, та «Укренерго» разом з правлінням держкомпанії «Енергоринок України» — з другого. Документом передбачено механізм пріоритетного стягнення коштів. Відтак з Дарницькою станцією політика непроплат, яка дозволяє викачувати з генерувальної галузі величезні кошти, не пройде, бо є міжнародний арбітраж. А якщо таких станцій і таких договорів побільшає?

Сергій СИДОРУК

---

За парогазової технології собівартість енергії вдвічі нижча

У парогазових силових установках класична газова турбіна обертає один електрогенератор, а гарячий вихлоп спрямовується у бойлер-теплообмінник для отримання перегрітої пари, яка, своєю чергою, обертає парову турбіну та другий генератор. Якщо коефіцієнт корисної дії звичайних парових турбін, застосовуваних всюди в Україні, за всіх інженерних хитрощів не може перевищити 34%, то ККД парогазової «спарки» перевищує 60% з відповідною економією палива (природного газу). Відтак собівартість енергії падає майже вдвічі, не кажучи вже про користь для довкілля, отримувану від повнішого згоряння палива.

---

Кому реконструкція не бажана?

• Російському ПЕК, бо витісняє російську енергію з українського та європейського ринків.
• Власникам обленерго, бо розроблено механізм гарантованих проплат за енергію, дія якого контролюється міжнародним інвестиційним пулом.
• Київенерго, бо господар компанії ще не визначився, а оновлена Дарницька ТЕЦ складе конкуренцію застарілим потужностям столичної компанії.