Огляд ринку: прагнення тепла

Тенденції

• Попит і пропозиція газових котлів зростають у міру газифікації дедалі більшої кількості населених пунктів. Особливо обнадійливою для торгівців є тенденція до встановлення автономних газових котлів у міських квартирах

• Виробництво електронагрівальних приладів стає вельми привабливим для вітчизняних підприємств

• Нові будівельні норми щодо утеплення будинків можуть кількаразово підняти попит на утеплювальні матеріали для стін, підлог і дахів

Попри ранні холоди, продавцям теплоприладів та утеплювачів гріє душу безпрецедентне зростання продажу

Ринок електронагрівачів «ожив» на 10 днів раніше

Зростання попиту на додаткове тепло зумовлене не лише неповороткістю комунальників, а й зрослим прагненням споживача до комфорту

Холодна осінь зумовила стрибок обсягів продажу і ранній початок сезону активної торгівлі радіаторними обігрівачами.

Це певною мірою згладило вплив зростаючої конкуренції в цій галузі. Зріс і ринок електроопалювальних систем кабельного типу, але — за рахунок освоєння нетрадиційних ринкових ніш.

Сегмент масляних електрорадіаторів відвойовують наші

Ринок радіаторних, або як їх ще називають, масляних (теплоносієм є мінеральна олива, подібна за своїм складом до трансформаторної), електронагрівачів цієї осені «ожив» рано. «Гаряча пора» настала вже на початку жовтня, тоді як зазвичай вона починається десь із 10 жовтня», — говорить менеджер з побутової технiки фірми «Ліга-Нова» Дмитро Дорошенко. Такий ранній початок активного продажу, зумовлений неповороткістю комунальників, які вичікували майже точно до офіційного початку опалювального сезону, заскочив декого з торгівців зненацька: вони не встигли зробити необхідні запаси, і обігрівачі швидко розмели.

Тож замерзлі покупці ринулися до магазинів тих фірм, які здогадалися завезти обігрівачі заздалегідь. Жовтень, який забезпечує торгівцям обігрівачами до 25% річної виручки, видався ще «врожайнішим». За попередніми оцінками, попит зріс на 20—30% порівняно з минулим роком. Як очікується, жвава торгівля триватиме до 25 жовтня, а новий сплеск настане у грудні. Провідні позиції на українському ринку посідають західні бренди — DeLonghi, Whirlpool, Saturn та Ardo. Чимало завозять продукції польських, чеських і словацьких фірм.

Останнім часом з’явилися й вітчизняні виробники — вінницький завод «Маяк» (ТМ «Термія») і каховська фірма «Термолюкс». Лідером ринку масляних обігрівачів в Україні, як і в Європі, є DeLonghi, продукцію якого представляє насамперед компанія «Ліга-Нова». Вона проводить найбільші розробки, завдяки чому є законодавцем моди в галузі. Зокрема нову серію моделей компанія розробляє якщо не щороку, то раз на два роки.

Нині DeLonghi виводить на ринок нові моделі Dragon, захищені запатентованою виробником сітчастою конструкцією, завдяки чому обпектися об радіатор неможливо, а також Rapido i Radia. У цих моделях за звичайної для масляних радіаторів потужності (1,2—2,5 кВт) швидкість теплового потоку збільшено втричі. Крім того, задля збільшення безпеки їх виконано без гострих кутів на поверхні.

Дедалі запитанішими є «теплі дахи»

Крім масляних радіаторів, добре знані серед споживачів й інші системи електроопалення — кабельні або «тепла підлога». Через дорожнечу електричного опалення порівняно з іншими його видами системи «тепла підлога» використовують в Україні майже винятково як додаткове джерело тепла.

На ціну дуже впливає застосування екранованого кабелю, що унеможливлює вплив на людей електромагнітного випромінювання. На ринку вже кілька років поспіль домiнують одні й ті ж фірми — DE-VI, Ensto, «Теплолюкс» і «Елетер», які представляють опалювальні системи на основі відповідно данського, фінського, російського, іспанського чи норвезького кабелів.

По-перше, його купують для опалення тих приміщень на промислових об’єктах, де інші системи неможливо застосовувати через вибухо- або пожежонебезпечність. По-друге, кабельні системи опалення зараз освоюють не дуже звичну для себе нішу — дахи. Системи запобігання обледенінню набувають популярності попри те, що вони вдвічі дорожчі в перерахунку на квадратний метр за системи «тепла підлога».

З поширенням елітних і часом — тендітних — покрівельних матеріалів збитки від можливих пошкоджень, якщо взимку регулярно лазити на дах і збивати кригу ломом, перекривають вартість кабельної системи підігріву. Та й власники престижних адмінспоруд не хочуть, аби на їхні голови чи на дорогі автомобілі VIP-клієнтів падали бурульки. Тож зараз практично на всіх нових адміністративних спорудах і на багатьох котеджах встановлюють антильодові системи дахів.

Богдан МАЛИНОВСЬКИЙ

Найпоширеніші котли — газові

Специфіка українського ринку — найвищий у світі рівень газифікації

Темпи газифікації населених пунктів — чи не єдиний показник, який за роки незалежності не знизився, а, навпаки, помітно зріс, та ще й настільки, що Україна стала одним з найбільших у світі споживачів газу. І скрізь, куди приходить блакитне паливо, в індивідуальних будинках проводять газове опалення, а котельні переводять на газ.

Промислові споживачі домагаються відчутної економії на опаленні — більш як уп’ятеро порівняно з електричним котлом. Також газ — єдиний вид палива, що доступний і задовольняє вимоги за кількістю шкідливих викидів, для автономної системи теплопостачання міської квартири. Тим більше, що газові котли дозволено встановлювати в квартирах до 10 поверху включно. Саме тому пропозицiя газових котлів на українському ринку дуже широка, а за їх виробництво взялася ціла низка вітчизняних підприємств.

Що вищий ККД, то дорожче

На обмежених у коштах споживачів з глибинки орієнтується більшість вітчизняних виробників опалювального обладнання, серед яких варто відзначити Броварський завод комунального обладнання, олександрійське АТ «Агротепломаш», DANI (Новогродівка Донецької обл.), «Зміївметалосервіс» (Харківська обл.) та завод «Графливмаш» (Рівне). Газові котли згаданих виробників мають коефіцієнт корисної дії 83—92% і коштують $150—300 (побутові моделі потужністю близько 20 кВт, чого вистачає для обігріву 200 м2) або $1000—1500 (моделі для котелень потужністю 100 кВт відповідно для 1000 м2). DANI і «Агротепломаш» випускають котли, призначені не тільки для опалення, а й для підігріву води, які на 7—25% дорожчі за звичайні.

Основна частина спектру пропонування газових котлів на вітчизняному ринку належить до середньої цінової категорії — $400—1000 (потужністю близько 20 кВт) або $1600—3500 (потужністю близько 100 кВт). Техніку середнього класу представляють численні східноєвропейські виробники — Protherm (чеський філіал французького концерну Saunier Duval), Viardus (Чехія), Termomax (Угорщина), Dakon, Modratherm (Чехія), Plamen (Хорватія), Leiber (Словаччина). До цієї цінової категорії потрапляють і котли Immergas, Radan, Ferroli, Beretta (Італія) та Bosch (Німеччина).

Крім того, за останні роки продукцію такого ж класу почали виробляти і в Україні («Технотерм», «Колві», «Укрінтерм»). Зокрема дилер заводу Protherm фірма «Технотерм» два роки тому почала складати побутові котли під торговою маркою «Провітерм».

«Серед вітчизняної продукції теж можна знайти добротні і надійні котли, — каже директор фірми «Спеценергомонтаж» Олександр Закомiрний. — Для котелень я порадив би обладнання івано-франківського виробництва, а для використання в побуті тим, хто дуже обмежений у коштах, — броварські котли. Тим, хто трішки заможніший, найкраще було б придбати котел Protherm». Серед виробників недорогого обладнання для промислових котелень основні позиції посідають ВАТ «Теком» (Монастирище Черкаської обл.), білгородський «Біленергомаш», Бійський завод, широкий асортимент промислових котлів пропонує Чернівецький металообробний завод.

Газові котли середнього класу мають вищий ККД — не менше 88%, а їхній асортимент за потужністю дуже широкий — від 7—8 кВт, яких достатньо для опалення хіба що дачі, стандартної квартири або невеличкого будинку, до кількох МВт, що встановлюються на котельнях великих підприємств. Практично всі виробники випускають їх у кількох варіантах — одно- і двоконтурні (останні, крім опалення, забезпечують ще й гаряче водопостачання), настінні й підлогові, з вільною і примусовою витяжкою, із запалюванням від постійно діючого газового пальника чи від електроіскри. Так, настінні двоконтурні котли, за словами фахівців, найкраще підходять для автономної системи опалення міської квартири.

Річ у тім, що квартири, мешканці яких можуть дозволити собі цілком самостійну систему опалення, розміщені переважно в старих дореволюційних чи «сталінських» невисоких будинках, де залишилися димарі, а гаряче водопостачання здійснюється газовою колонкою. У таких квартирах для того, щоб встановити автономну систему опалення, достатньо повісити замість колонки газовий котел і вивести його в димар. Примусова витяжка теж найкраще підходить для міської квартири, адже в цьому випадку димар не потрібен, а димові гази виводяться через коротку трубу, врізану в стіну.

Однак усе це передбачає додаткові затрати — двоконтурний котел здебільшого на 25—100% дорожчий за одноконтурний за рахунок вбудованого бойлера на 50—100 л, а примусова витяжка коштує додатково приблизно $100—200.

У сегменті висококласного обладнання попереду німці

Серед техніки вищого класу, присутньої на українському ринку, варто насамперед назвати німецькі котли Viessmann, Buderus i Vaillant, французькі De Dietrich, австрійські Strebel та американські Teledyne Laars, а також італійський Bongioanni. Такі котли потужністю близько 20 кВт коштують $900—2000, а побутово-промислові моделі потужністю 60 кВт — $1700—3300. Усе це обладнання характеризується високими ККД (91—94%) і технологічністю, зручним доступом до вузлів котла, що полегшує обслуговування.

Окремо слід сказати про німецьку техніку. Державна політика, спрямована на підвищення цін на традиційні енергоносії і встановлення якнайсуворіших нормативів шкідливих викидів, змушує німецьких конструкторів спрямовувати свої зусилля на підвищення ККД обладнання та утилізації токсичних речовин.

В останні роки німецькі фірми розробили конденсаційні котли, які забирають тепло не тільки від згоряння газу, а й від водяної пари, що утворюється при цьому. У результаті реальна теплова потужність котла навіть вища, ніж записана в технічному паспорті номінальна.

Найчастіше зараз встановлюють котли середнього класу, позаяк споживачі, прагнучи заощадити на опаленні, все-таки переважно дуже обмежені в коштах. Водночас швидкими темпами зростає попит на економічне обладнання вищого класу. «Щороку наш продаж зростає приблизно на 20%, причому замовників вистачає і в Києві, і в регіонах», — каже директор української філії «Віссманн» Євген Кезля. Завдяки подорожчанню енергоносіїв, кінця якому споживачі не бачать, встановлення дорогого високоефективного обладнання стало вигідним і в Україні.

Утім, фахівці застерігають, що, хоча собівартість кілокалорії тепла при опаленні газом значно нижча, ніж в разі опаленні мазутом, не кажучи вже про вугілля та електроенергію, затрати на переведення системи опалення на газ можуть звести економію нанівець. «Якщо підприємство розташоване недалеко від газорозподільного пункту, то перехід на газ, безумовно, вигідний, — розповідає Роман Чайковський, заступник з маркетингу директора фірми «Технотерм». — А ось якщо далеко, то підведення газу може обійтися ще дорожче, ніж обладнання нової котельні».

До того ж ціна самого лише газового пальника зіставна з ціною котла з рідкопаливним пальником. А суцільна газифікація може закінчитися різким підвищенням цін для посаджених на газову «голку» споживачів. Тож не дарма трапляються випадки зворотного переобладнання систем опалення. Так, наприклад, «Івано-Франківськцемент» у серпні перевів цементні печі за всієї енергомісткості цього виробництва з газового опалення на вугільне, і це при тому, що вугілля везуть не із сусіднього Червонограда, а з Донбасу.

Богдан МАЛИНОВСЬКИЙ
Фото Олега СІМЕНЦЯ

Ринок утеплювачів в очікуванні нових будівельних норм

Торгівці очікують, що держава незабаром запровадить нові, жорсткіші норми втрат тепла

У нинішньому сезоні постачальники теплоізоляційних матеріалів скаржаться на повільний розвиток ринку. «Бум котеджного будівництва минув, а державних чи муніципальних програм з енергозбереження немає, хоча економія бюджетних коштів від утеплення споруд очевидна», — розказує директор фірми «Інвестком» Володимир Ковтун.

Внаслідок конкуренції ціни на утеплювачі знизилися мінімум удвічі

Навіть у Києві, де об’єкти соціальної сфери не настільки обмежені в коштах, як у провінції, лише дехто з керівників докладає зусиль для зменшення втрат тепла. Тож неабиякі проблеми з реалізацією продукції мають і вітчизняні виробники. Наприклад, на Київському комбінаті будіндустрії зараз, за словами будівельників, затоварено майже всі склади. Водночас, за даними операторів ринку, готуються нові — жорсткіші нормативи щодо теплових втрат через стіни і дахи споруд. Вони бодай частково наблизять Україну до європейських стандартів енергозбереження. Тож наступного року постачальники утеплювачів очікують на суттєву активізацію ринку.

Отже, за оцінками фахівців, ринок мінераловатних теплоізоляційних матеріалів, на які припадає близько 80% витрат споживачів на утеплення, становитиме нинішнього року лише 85 тис. куб м. Провідні позиції тут посідають іноземні виробники — Isover (Фінляндія), Rockwool (Польща), Ursa (Італія). Помітні на ринку і матеріали Paroc та Izocam. Найпопулярніший, за словами будівельників, Rockwool. Така, на перший погляд, парадоксальна ситуація — домінування на ринку надзвичайно легкого матеріалу, ціна якого дуже залежить від транспортних затрат — пояснюється трьома причинами.

По-перше, іноземні виробники пропонують широкий асортимент продукції — густиною від 20 до 200 кг/м3. Відповідно й сфера їхнього застосування теж широка. Наприклад, матеріали густиною від 20 до 50 кг/м3 застосовують для утеплення внутрішніх стін, між перекриттями і під похилими дахами, густиною 60–110 кг/м3 — для утеплення фасадів, густиною 110–160 кг/м3 — для підлог, а найбільшої (понад 130 кг/м3) густини — для утеплення покрівель, по яких часто доводиться топтатися. Вітчизняні ж підприємства — Житомирський завод мінераловатних виробів, iрпінський комбінат «Прогрес», білицький завод «Теплозвукоізоляція», київська «Будіндустрія» — виробляють переважно один вид мінераловатної теплоізоляції густиною 125 кг/м3.

По-друге, конкуренція на ринку з кожним роком посилюється, через що імпортна продукція за останні кілька років здешевшала, за словами імпортерів, на 70% у доларовому еквіваленті, а завантаженість вітчизняних підприємств не досягає й 50%. Жорстка цінова конкуренція змушує деяких імпортерів вдаватися до контрабанди або ж до «відкатів» проектним організаціям. І якщо інвестор цілком довіряє вибір матеріалів проектувальникам, то ті часто-густо запроектовують якомога дорожчий матеріал, аби отримати більший відсоток від його постачальника.

По-третє, виробництво мінераловатного утеплювача потребує таких інвестицій, на які ніхто в Україні наразі не спроможний. Наприклад, свого часу Київміськбуд, вивчаючи можливість створення власного виробництва базальтової вати, підрахував, що для того, аби розпочати бізнес «з нуля», потрібно ледь не $20 млн.

І з «убитого» підприємства можна зробити лялечку

Тож київська фірма «Добробуд» прийшла в цей бізнес іншим шляхом. Два роки тому вона придбала «вбите» підприємство, яке доти протягом трьох років простоювало — Алчевський завод будівельних конструкцій. Там було дві технологічні лінії потужністю 60 тис. м3 утеплювачів на рік. Завод був єдиним в Україні виробником мінераловатних плит густиною понад 150 кг/м3. Але на цьому всі його переваги закінчувалися. Якість продукції була невисокою, а для того, щоб відновити обидві технологічні лінії, довелося добряче поморочитися — виробників багатьох деталей і вузлів, які потрібно було замінити, довелося самотужки розшукувати по всьому колишньому Союзу.

— Щоб довести якість продукції до світового рівня, двох років виявилося замало, — говорить виконавчий директор фірми «Добробуд» Іван Хохленков. — За цей час ми реконструювали технологічні лінії, що дало змогу, грубо кажучи, замість товстої і короткої базальтової нитки витягувати тонку і довгу. Завдяки цьому поліпшилася міцність плит, їхній тепловий опір, але можливості для підвищення якості використано ще не всі.

За показником опору теплопередачі «Добробуду» вдалося наблизитися до імпортних зразків (0,046 проти 0,041–0,043 Вт/м/К), але головною конкурентною перевагою їхньої продукції залишається ціна — на 30% нижча, ніж у імпортного матеріалу, хоча перевезення з Алчевська до Києва здорожчує утеплювач на 10%. Знизити ціну утеплювача нижче рівня, пропонованого навіть деякими вітчизняними виробниками, вдалося частково замінивши базальт шлаком — відходом місцевих металургійних підприємств. Однак входження в ринок, за словами Хохленкова, було для «Добробуду» важким і забрало багато коштів на рекламу, переважно в будівельних виданнях, і просування матеріалу на всіх будівельних виставках.

Богдан МАЛИНОВСЬКИЙ

---

Коментар фахівця

Кабельне опалення добре підходить для центру Києва

Семен ЛОПАТІН, директор фірми «Теплолюкс»:

Кабельні системи обігрівання — не з дешевих. Наприклад, система «тепла підлога» для кімнати площею 20-30 кв м коштує близько 300 доларів. Це зумовлено тим, що в цих системах використовується нагрівний екранований кабель з великим термiном експлуатацiї. Наприклад, виробник систем, які ми представляємо — російська фірма «Спеціальні системи і технології», — застосовує кабель, розроблений Особливим конструкторським бюро кабельної промисловості в Митищах, який має гарантію придатностi 16 років.

Тож застосовуються системи «тепла підлога» переважно як додаткове джерело тепла в квартирах і котеджах, адже у власній оселі люди все-таки прагнуть забезпечити комфорт через підігрівання підлоги. Електричні кабельні системи опалення добре прислуговуються і як основне джерело тепла в центральній частині Києва, де потужностей центрального опалення бракує і прокладати труби немає можливості.