Хто боявся «Антарктики»?

Убити генерального директора найбільшої в Україні риболовецької компанії «Антарктика» могли за бізнес, політику і навіть за дружбу із суддею

Валерій Кравченко (справа), вочевидь, відчував, що над ним збираються хмари

Минулий рік закінчився черговою трагічною подією — увечері 22 грудня в Одесі застрелили 48-річного Валерія Кравченка, генерального директора акціонерної рибопромислової компанії (АРК) «Антарктика» — одного з найбільших гравців українського «рибного» бізнесу. Правоохоронці розглядають чимало версій, але головна серед них — комерційна діяльність загиблого. На думку експертів, убивство Кравченка є ледь не закономірним. Керуючи «Антарктикою», Кравченко уклав чимало вигідних для компанії контрактів, у яких були зацікавлені також інші структури.

Бізнес-інтереси Кравченка перетиналися з інтересами великих фінансово-промислових груп і кримінальних структур. До останнього часу бізнесові непорозуміння з конкурентами «Антарктика» вирішувала в суді. Лише з приводу придбання компанією судна «Тарас Шевченко» судових тяганин було три, Одеського заводу фрезерних верстатів — понад тридцять.

«Антарктику» Кравченко рятував від боргів

Валерій Кравченко очолив одну з найбільших у колишньому СРСР риболовецьких компаній «Антарктика» 1993 року. Раніше він керував створеною ним компанією «Одіс», яка під час акціонування риболовецького «монстра» викупила частину його акцій. Кравченку «Антарктика» дісталася в кризовому стані — $15 млн боргів, з 51 судна на промисел могли виходити лише шість, три з яких перебували під арештом в іноземних портах. Виводячи компанію з кризи, Кравченко діяв жорстко, подеколи ризиковано. Як розповіли «Контрактам» знайомі Валерія Кравченка, в «Антарктику» він вклав більшу частину власних грошей, зароблених раніше.

За рішенням нового гендиректора, у 1993—96 роках «Антарктика» продала на брухт 14 траулерів, плавбазу «Радянська Україна» та «Восток». Аргументи менеджменту: з об’єктивних причин ці судна не можна було виводити на промисел, а компанія через них зазнавала збитків. Недоброзичливці закидали Кравченку, що достеменно не відомо, куди поділися гроші за продані кораблі.

Уже за кілька років Кравченкові вдалося кардинально змінити ситуацію на підприємстві. Зараз «Антарктика» — єдине рибопромислове підприємство України, яке зберегло основний профіль роботи. Підприємство має власний флот (близько десятка одиниць, у тому числі два океанських траулери). Річний улов «Антарктики» становить близько 200 тис. тонн (рівень радянських часів). Компанії належить Іллічівський морський рибний порт. Зауважимо, що вже за два роки перебування в складі холдингу «Антарктика» порт, який раніше мав збитки у $2 млн, отримав перший прибуток.

«Антарктика» — ледь не єдина з українських риболовних компаній, яка може дозволити собі регулярно замовляти будівництво нових суден. Останнім часом Валерій Кравченко докладав зусиль до розширення сфери діяльності компанії: з його ініціативи «Антарктика» придбала два флагмани чорноморського пасажирського флоту — лайнери «Тарас Шевченко» та «Одеса». Участю в аукціоні з продажу «Одеси» в Неаполі Кравченко пишався як чудово проведеною операцією «з дезорієнтації сил, зацікавлених у придбанні судна за безцінь» (цитата з інтерв’ю керівника «Антарктики»).

Війни за майно Іллічівського порту

Бізнес-інтереси Кравченка і керованої ним компанії перетиналися з інтересами великих місцевих фінансово-промислових груп, зокрема, щодо майна Іллічівського порту, де базуються судна і переробна база «Антарктики». Водночас порт є зоною впливу засновника Іллічівського газового терміналу Сергія Левинчука і підконтрольних йому компаній «Хім-Ойл-Транзит» та «АйГазУкраїна». Ці компанії вважаються дружніми ЗАТ «Синтез-Ойл» (Одеса), підконтрольному скандальному бізнесменові Олександрові Жукову, якого свого часу звинувачували у причетності до транснаціональних злочинних угруповань та незаконної торгівлі зброєю.

«Синтез-Ойл» та дружні йому компанії спеціалізуються зокрема на транспортуваннi морем скрапленого газу і вважаються в Україні ледь не монополістами в цьому сегменті ринку. Рибний порт був задiяний у цьому бiзнесi — «газовики» для перевалки газу використовували термiнали порту. Та згодом Кравченку подiбна спiвпраця перестала подобатися. Як наслiдок — судовi розбiрки, до яких долучили навiть Верховний суд.

Свого часу комерційним структурам Левинчука рішенням Міністерства транспорту було передано частину майна Іллічівського порту, що викликало спротив «Антарктики». Валерій Кравченко ініціював судовий процес з вимогою визнати рішення Мінтрансу незаконним, аби таким чином позбутися небажаного сусідства. Справа, як відомо, пройшла Іллічiвський та Одеський господарські суди. Крапку в ній поставив Вищий господарський суд України, ухваливши рішення на користь «Антарктики». В Одесі припускають, що після смерті Кравченка питання перерозподілу майна порту постане знову. Тут доречно вказати на такий факт.

За твердженням керівництва порту, в номенклатурі його вантажів рекордну частку становлять харчові — 0,3 млн тонн (понад 40% сумарного потоку продовольчих вантажів через порти України). Усі «водоплавні» фахівці знають: цитрусові, фрукти — це «кримінальний вантаж»: часто на ньому нагрівають руки непорядні митники та інші контролери. Також є велика спокуса використовувати цей вантаж для транспортування наркотиків, що вже траплялося в історії Іллічівського рибного порту.

«Антарктика» також постійно воювала з Мінтрансом за часів Валерія Пустовойтенка. Міністр наполягав на об’єднанні торгових і рибних портів через те, що останні втратили свій основний профіль — перевантаження риби. Рибні порти освоїли вантажоперевалку і стали конкурентами торгових, працюючи в режимі демпінгу, стверджував Валерій Пустовойтенко, тодішній міністр транспорту. «Це була цілеспрямована акція проти «Антарктики», — так натомість оцінював у пресі ситуацію Кравченко. — Але вони не змогли втілити свій задум у життя, оскільки «Антарктика» перебуває за межами управлінь і відомств, ми — акціонерна компанія».

До речі, незадовго до трагедії стало відомо, що «Антарктика» — не просто основний, а єдиний акціонер порту — держава акцій не має. Багатьом не сподобалося і придбання компанією сумновідомого судна «Тарас Шевченко», навколо якого крутилося чимало дивних компаній. Як от «Кейбл Навігейшн Лтд» — яка, за одними чутками, належить Україні (державі), за іншими є ліберійсько-британською компанією. Надто переймався цією оборудкою Мінтранс, який довго судився з «Антарктикою» на предмет начебто незаконної купівлі судна.

Кравченка приваблювала політична кар’єра

Валерій Кравченко після розвалу Радянського Союзу набрав ваги не тільки як фігура в бізнесі, а й як політичний гравець. Місцеві спостерігачі говорять, що на початку своєї політичної кар’єри Кравченко належав до кількох різних команд, однак ставав дедалі самостійнішим. Подейкують, він мав політичні і бізнесові контакти з СДПУ(О). Навіть після завершення співробітництва підтримував зв’язки з одним з лідерів цієї партії екс-президентом України Леонідом Кравчуком.

У місцевій політиці підтримував Руслана Боделана. 1998 року гендиректор «Антарктики» претендував на пост мера Одеси, однак програв. Пізніше Кравченко почав виявляти симпатії до опозиційних сил — він увійшов до партії «Захисників Вітчизни», яку очолює депутат-«нашоукраїнець» Юрій Кармазін. На виборах-2002 бізнесмен спробував пройти до Верховної Ради за мажоритарним округом, однак знову зазнав поразки.

Подейкують, що останнім часом Валерій Кравченко мав підстави сподіватися на крісло голови Державного департаменту рибного господарства. Експерти вважають, що якби такі надії справдилися, найімовірніше, відбувся б серйозний перерозподіл ресурсів рибного промислу. Передусім, він стосувався б рибопромислових суден, які раніше входили до складу Чорноморського пароплавства, а нині належать офшорним компаніям, юридично підконтрольним українській акціонерній судноплавній холдинговій компанії Sea Trident. Зазначимо, що цього року до Sea Trident висунула претензії Генеральна прокуратура України.

Помста за Градобанк?

В Одесі припускають, що причина смерті Валерія Кравченка полягає у причетності «Антарктики» до банкрутства АБ «Градобанк». Саме рибопромислову компанію експерти називають «убивцею» Градобанку.

1996 року «Антарктика» звернулася до Градобанку з проханням про позику в $5 млн, запропонувавши під заставу два судна (з фінансовими ризиками Валерій Кравченко почав «загравати» одразу, щойно очолив «Антарктику»: 1993 року було взято кредит під гарантії Мінфіну на купівлю трьох нових суден, кредититувалася компанія і в кількох банків — на розвиток підприємства).

Пропозиція банкірам здалася підозрілою, і вони відмовили у позиці. «Антарктика» звернулася до арбітражного суду з позовом до банку і виграла його — Вищий арбітражний суд України затвердив рішення про стягнення з банку... $5 млн у виглядi кредиту та $3 млн пенi. Втративши більшу частину обігових коштів (на момент стягнення в його активах було DM10 млн), Градобанк фактично розорився і вже не міг вчасно сплачувати гроші «остарбайтерів», що привернуло увагу правоохоронних органів.

Уже коли банк було ліквідовано, а його президент Віктор Жердицький опинився за гратами ганноверської в’язниці, з’ясувалося, що траулери, які «Антарктика» пропонувала банку під заставу, насправді їй не належали. Тобто, претензії рибалок до банкірів були, м’яко кажучи, не зовсім обгрунтованими. Експерти припускають: якийсь впливовий і небезпечний гравець, що мав інтереси в Градобанку і дуже постраждав від його розорення, може зводити рахунки з тими, кого вважає винними.

Можливо, гендиректор «Антарктики» надто переймався пошуками вбивць судді

Ще одна неофіційна версія загибелі Кравченка — його зв’язки з покійним суддею апеляційного суду Одеської області Ігорем Ткачуком. Нагадаємо, що суддю знайшли повішеним зі скутими за спиною руками 30 червня 2002 року. Від початку прокуратура висувала версію про самогубство. Суддя Ткачук розглядав скандальні майнові конфлікти, у тому числі навколо лайнера «Тарас Шевченко». До речі, наскільки відомо, Ткачук брав участь і у вирішенні суперечок навколо майна Іллічівського морпорту. Валерій Кравченко та Ігор Ткачук товаришували.

В Одесі подейкують, що гендиректор «Антарктики» після загибелі судді надавав його родині фінансову підтримку. Навіть більше, він нібито від початку не вірив у версію про самогубство і за власний кошт організував розслідування причин загибелі Ткачука. Наразі невідомо, наскільки результативним було це розслідування. Проте навряд чи детективні поривання Кравченка сподобалися б тим, кого він шукав...

Валерій Кравченко вочевидь відчував, що над ним збираються хмари. Поінформоване джерело повідомило «Контрактам», що останнім часом гендиректор «Антарктики» почав пильніше ставитися до власної безпеки — зазвичай його супроводжували двоє охоронців. Однак 22 грудня Кравченко дав їм відпустку — цього дня він разом з дружиною їздив до матері, і, мабуть, вирішив, що охорона йому ні до чого. Напевне, про це дізнались організатори вбивства.

Андрій ЛАВРИК, Володимир КОТКЕВИЧ

---

Довідка

За часів СРСР річний вилов риби «Антарктики» становив 150—200 тис. т., з яких понад дві третини субсидувала держава. У 90-х підприємство було реорганізовано в холдинг — акціонерну рибопромислову компанію. Власником компанії є 54 тис. акціонерів і 8 фізичних осіб, які внесли свої ваучери. Майно компанії розподілено між дочірніми структурами — Іллічівським морським рибним портом, комбінатом рибної гастрономії, судноремонтним підприємством тощо.

На кінець 2002 року рибний порт перевалював близько 1,5 млн тонн вантажів. У плани гендиректора компанії входило розвинути перевалку спочатку до 3—5 млн тонн. Станом на 2002 рік річний видобуток риби та морепродуктів АРК «Антарктика» становив 200 тис. тонн. Флот компанії налічує понад 10 суден, а також два недавно збудовані океанські траулери і транспортні судна.