Директорські байки про незвичайний Новий рік

«Контракти» запитали підприємців, чи траплялося з ними в новорічні та різдвяні свята щось дивовижне і курйозне

Чарівним та урочистим святкування Нового року буває хіба що в дитинстві, коли вбирання ялинки ще не перестало бути магічним ритуалом, Дід Мороз ще не виявився сусідським дядьком і ще є сенс писати йому листи. Ну, можливо, магія новорічної чи різдвяної ночі з’являється знову, коли наші діти повертають нас до дитинства. Тільки тепер ми отримуємо листи до Діда Мороза і гасаємо містом у пошуках замовлених чадом подарунків.

Зараз свята позаду, лишилося відчуття легкої втоми від святкувань, передчуття тяжкого впрягання в роботу і спогади...

У новорічну ніч я пила чай з... лікарями зі «швидкої»

Юлія ПРОХОДА, директор фірми «ІНТЕЛС» (правова охорона інтелектуальної власності):

— Колись, у часи дитинства, для мене, як і для кожної радянської людини, Новий рік асоціювався із запахом мандаринів, розвішуванням новорічних іграшок під акомпанемент теледіалогів і пісень зі славетного «С легким паром». З того часу, коли Новий рік перестав для мене бути дитячим святом, я до нього ставлюся з певною пересторогою і мені завжди здається: рік, що настає, може бути гіршим, аніж той, що минув.

Та й не щастить мені зі святкуваннями. Ось торік на вечірці в новорічну ніч моїй подрузі стало погано і мені довелося о третій годині ночі організовувати команду, яка відвезла її додому, а там викликати «швидку допомогу». Уявляєте, телефоную і кажу: «З добрим ранком, з новим роком! Приїжджайте!». Потім ми пили з лікарями чай у подруги вдома, вона, себто подруга, яку мала та «швидка» забрати, вже очуняла і теж поривалася пити з нами, і ми її силою вкладали назад до ліжка. Але все обійшлося, і тієї ночі я справді почувалася щасливою... коли нарешті лягла спати. Отож якщо ви збираєтеся «здати» саме в новорічну ніч, викликайте зразу мене (сміється).

На зустрічі 2001 року я співав реп

Олександр ЛЯДОВ, директор рекламної агенції Bates Ukraine:

— З пам’ятних святкувань пригадую два: зустріч 2000 і 2001 років. 2000 ми з дружиною зустрічали у Празі на центральній площі. Незвичайність полягає в дивовижному і суперечливому поєднанні відчуттів: історія міста, людський натовп, збудження й радість, очікування бою курантів. І водночас нервове напруження і тривога, бо петарди летять ледь не в обличчя, а частина натовпу вже досить весела (завдяки сумнівному напоєві, який продають тут же) і випромінює деяку агресію. Ми вдовольнилися малесенькою пляшечкою віскі, яка лишилася в мене ще з літака, і десь о другій годині ночі вчасно пішли звідти. Зрештою, ніби нічого особливого не сталося, але саме через оце відчуття небезпеки і радості той Новий рік мені запам’ятався. Як і 2001, який зустрічали вдома у друзів і ніщо не віщувало несподіванок, я навіть думав, що буде банальна вечірка: олів’є, шампанське, телевізор.

А потім якось раптом мене і всю нашу компанію охопив дикий внутрішній драйв і ми почали біситися, як діти. Навіть почали телефонувати друзям і клієнтам і переконали купу народу, аби вони їхали до нас. У результаті все це нагадувало циганський табір. Потім (як розповідають очевидці, себто глядачі) я співав реп, а мій товариш безперервно хвилин тридцять у стилі реп розповідав смішні історії. Наш настрій тієї ночі, гадаю, сповістив про шалений рік. Таким і був 2001-й: шаленим, напруженим і веселим, ми мали до всього позитивний заряд і знали, що все у нас вийде. Так і сталося.

Мене привалило ялинкою

Дмитро БОРИСОВ, директор рекламної агенції B&J Advertising/ITS:

— Два роки тому ми з друзями святкували Новий рік у знайомих на дачі. Підготувалися до свята за повною програмою, накрили шикарний стіл, а головне — вкопали у дворі справжню живу ялинку. Прикрасили її іграшками, які знайшли на горищі, цукерками та мандаринами, кольоровими ліхтариками та свічками. Вийшло дуже гарно. О дванадцятій годині ми, як і годиться, вибігли у двір до ялинки. Водили танки, співали й танцювали навколо неї, доки ялинка... впала. Причому, прямо на мене. На щастя, я не постраждав, тільки волосся трохи обсмалило свічками і потім голки довго вибирав з одягу.

А ось з моїми друзями сталася справді небезпечна пригода: вони поїхали на зимові свята до Карпат, зняли невеличкий котедж у лісі. Чудова природа, купа снігу і ніде нікого. Увечері десь о десятій компанія вирішила прогулятися і... заблукала. Так що Новий рік вони зустріли у лісі. На щастя, у них була пляшка шампанського й сірники, тож вдалося запалити багаття. Тільки о другій годині ночі вони нарешті знайшли свій дім і ту «романтичну» подорож згадують досі.

Між «новими українцями» і богемною тусівкою

Алла ХИТРА, виконавчий директор компанії «Вавилон» (PR агенція):

— Найнесподіванішою була зустріч 1995 року, який я зустрічала в компанії «нових українців». Я мужньо витримала скільки змогла, а тоді вирішила разом зі своєю найкращою подругою пошукати цікавішого товариства. Одна моя знайома мала вдома кілька опереткових костюмів великосвітських дам XIX сторіччя, ми їх позичили і невдовзі елітна тусівка недорахувалася двох бійців, а дві вишукані дами в оксамиті й пір’ї вибігли просто в хурделицю ловити таксі.

Вирішили поїхати до богеми — де ж ще цікаво, як не там! Прибуваємо — і що ж?! Наша остання надія, наші митці та музиканти до того часу вже встигли вичерпати всі свої витончені мистецькі приколи, дійти до певного невеселого стану внаслідок вживання великої кількості спиртних напоїв (не вельми добрих і без нормальної закуски внаслідок матеріальної скрути).

Отож на час нашого приходу вони цинічно, з відчутними заздрощами пліткували про те, як зараз зустрічає Новий Рік бізнесова еліта. Ми зрозуміли, що наша трагічна помилка стосувалася не місця, а часу.

Бо наш час минув століття тому. А оскільки навіть Новий рік не міг повернути його назад, то нічого більше не лишалось, як вирушити у безцільну прогулянку вулицями у роздумах про сенс життя.

Валентина МАЛЕЙ, Любов ТОЛУБ