До яких заходів ви вдаєтеся, щоб ваші розмови не стали доступними широкому колу громадськості?

Під враженням чергового скандалу навколо прослуховування (цього разу — позафракційного народного депутата Сивковича, який виявив у кімнаті для переговорів аж два жучки — в стелі і в новорічній ялинці) «Контракти» поцікавилися у своїх експертів.

Петро СИМОНЕНКО, депутат Верховної Ради (лідер КПУ), Комітет з питань правової політики:

— На одному з моїх телефонів стоїть електронний блок, який показує, що на «лінії» висить додатковий слухач. Червона лампочка сигналізує, що говорити потрібно обережно. Але протидіяти дуже важко, бо техніка дозволяє прослуховувати багатьма способами, в тому числі і ззовні. Нас незаконно прослуховують правоохоронні органи і різні приватні структури, які обслуговують певних політиків, зацікавлених в інформації про діяльність Компартії. Маємо серйозну проблему, за яку потрібно братися всім нам, тобто всім, хто прагне демократії, кому небайдужі права і свободи людини.

Олександр САВЧЕНКО, голова правління «Міжнародного комерційного банку»:

— Я особисто нічого не роблю, бо не боюся, що мене прослуховують. Хто хоче витрачати час, нехай слухає. Але є вимоги до банківських закладів, у тому числі і до зчитування інформації, є технології, які теоретично унеможливлюють розкриття комерційних таємниць якимись технічними засобами. Банк захищений. Фахівці, які безпосередньо мають справу з комерційними таємницями, використовують кодування розмов на мобільних телефонах, екранізацію. Коли я працював у Європейському банку реконструкції і розвитку, там кабінети вищого керівництва були захищені від можливості прослуховування.

Олена ПРИТУЛА, редактор інтернет-видання «Українська правда»:

— Вам написати чи прямо так говорити? Думаю, нас слухають і зараз, а під час касетного скандалу мої телефони слухалися точно. На мій запит щодо цього тодішній заступник Генпрокурора Олексій Баганець сказав, що не може розкривати таємницю слідства. По телефону або в приміщенні не варто говорити нічого конфіденційного, всі розмови слід вести на вулиці або в так званих «громадських місцях». Якщо розмова точиться між добре знайомими людьми, завжди можна знайти якийсь шифр, який сторонні не зрозуміють. Особисто для мене дивним є те, що така людина, як Сивкович, не потурбувався про регулярну перевірку кімнати для переговорів на наявність прослуховувальних пристроїв.

Євген ЖОВТЯК, депутат Верховної Ради («Наша Україна»), член Бюджетного комітету:

— Я працюю тільки легально, моя позиція публічна і прозора — я всюди офіційно заявляю, що в Україні при владі злочинний режим. Навіть на виборах я не вдавався до антипрослуховувальних заходів, оскільки ми все робили відкрито: зустрічі, листівки, агітація... До речі, телефон прослуховується і зараз. Як я це визначаю? Буває клацання, буває повторення звуку, буває і так, що після того, як дзвінок завершено, на твоїй лінії залишається третій.

---

Коментар «Контрактів»

Питанню убезпечення від незаконного зняття інформації «Контракти» останнім часом присвятили чимало матеріалів (від № 5, 2001 до № 1—2, 2003), однак тема залишається актуальною. Це підтверджується і тим, що більшість опитаних нами експертів навіть не хотіли розмовляти про боротьбу з підслуховуванням по телефону, хоча й зізнавалися, що певні заходи вживають. І правда, з розвитком технологій у світі (й, зокрема, на радіоринку на Караваєвих дачах) розвелося стільки жучків, що вас може слухати хто завгодно. Тож чи не краще робити, як радив Джордж Орвелл — виїздити на переговори подалі від цивілізації, в чисте поле. Там вас хіба що із супутника побачать. І повітря чистіше.