Трохи приватизовані

Більше 10% акцій білоруських нафтохімічних підприємств російські компанії не отримають. Левову частку Мінськ залишає в державній власності

Розпочати приватизацію нафтохімічного комплексу Білорусь змушена через «газові» борги перед Росією. Таку форму розрахунків Путін і Лукашенко обрали під час недавньої двосторонньої зустрічі. Минулого тижня білоруський президент зробив офіційну заяву, що приватизація ось-ось почнеться, варто лише узгодити деякі формальності з урядом. Здавалося, така заява мала спровокувати ажіотаж серед російських нафтових гігантів, що нарешті отримали нагоду прибрати до рук «братні» нафтопереробні та хімічні підприємства. Втім, належного ентузіазму росіяни не виявили.

До флагмана білоруського нафтопереробного комплексу НПЗ «Нафтан», здатного переробляти до 12 млн тонн нафти на рік, давно придивлялися «ЮКОС», «ЛУКОЙЛ» і «Сургутнефтегаз», «Сибур» та «Итера» висловлювали зацікавленість у придбанні таких підприємств, як «Азот» та «Полимир». Однак схема приватизації, запропонована білоруською стороною, навряд чи задовольнить росіян.

Білорусь вирішила продавати нафтопереробні та хімічні підприємства тільки за «живі» гроші, за досить високою ціною (щонайменше вдвічі вищою за оцінну, яка, наприклад, для «Нафтану» становить близько $200 млн), при тому що контрольний пакет цих підприємств залишається у власності білоруської держави. Максимум, на що може розраховувати учасник цьогорiчного тендера, — це 10% акцій підприємства. Адже Білорусь планує передавати акції нафтопереробних та хімічних підприємств пакетами по 10% до 2005 року включно.

Намічена на липень цього року приватизація «Белтрансгазу» (проект аналогічний до російсько-українського газотранспортного консорціуму) також не дає росіянам особливих підстав для оптимізму — білоруси оцінюють свою газотранспортну систему в $1 млрд. Втім, є шанс врегулювати ці питання на політичному рівні. Адже політичний вплив є чи не єдиним інструментом ведення бізнесу російськими компаніями в Білорусі. У цьому і є різниця підходу росіян до встановлення панування в українському та білоруському нафтопереробному комплексі.

Якщо в нас росіяни встановлюють контроль передусім «комерційний», скуповуючи контрольні пакети НПЗ, то в Білорусі задля цього достатньо мати політичне лобі. «Донедавна «Белтрансгаз» належав до підприємств, які не підлягають акціонуванню. Однак торішній «газовий конфлікт» і тиск керівництва Росії змусили Лукашенка піти на приватизацію, — коментує «Контрактам» Сергій Александров, директор білоруського Інституту оцінки інвестиційних ризиків. — У нинішніх білоруських умовах грати на акціях наших нафтопереробних підприємств може тільки Росія: вона має політичні важелі впливу на керівництво Білорусі. Якщо Росія жорстко захищатиме свої інвестиції і своїх інвесторів політичним шляхом, вони матимуть гарантію того, що завтра їхній капітал, вкладений у білоруські підприємства, не націоналізують, що вони матимуть голос у керівництві підприємства. З іншого боку, повністю продати «Белтрансгаз» для білоруського уряду означає надіти зашморг на шию.

Те саме стосується нафтохімії та нафтопроводу «Дружба». Транзит — це не тільки практично єдине джерело доходу нашої держави, а і єдиний засіб тиску на Росію. Москва може шантажувати білоруський уряд наміром «відключити газ». Але варто нам «відключити газ», що йде в бік Європи, і Європа вкаже Росії на її місце у світовій спільноті в цілому і щодо Білорусі зокрема. Відтак транзит є джерелом політичної влади в Білорусі, і втрачати її в жодному разі не можна. Тому, на мою думку, якщо й будуть віддані якісь пакети цих підприємств (транзитних і нафтопереробних. — Прим. «Контрактів»), то вельми незначні. Контрольні пакети білоруське керівництво не віддасть ніколи».

Сергій ПУЛЬША, Мінськ

---

До речі

Недавнє придбання російською «Сибнефтью» білоруської частки «Славнефти» (у грудні минулого року компанії «Сибнефть» і ТНК придбали цю компанію) вже обернулося конфліктом. «Сибнефть» сплатила Білорусі $207 млн, на кілька десяткiв мільйонів менше, ніж розраховував Лукашенко. Натомість з’явилася інформація, що росіяни зобов’язалися взяти участь у модернізації Мозирського НПЗ. Власники «Славнефти» намагаються внести корективи у схему повернення інвестицій.

Росіяни прагнуть отримати від білоруської сторони випуску векселів з гарантією погашення до 2005 р., білоруси пропонують провести емісію акцій Мозирського НПЗ після модернізації підприємства і розрахуватися з росіянами акціями. Доки з’ясовується питання майбутніх розрахунків, Мозирське НПЗ недоотримує кошти на модернізацію, внаслідок якої підприємство може отримати один з найбільших у Європі комплекс каталітичного крекінгу.