Виставка

«Весняні фарби» — для тих, хто стомився від зими

У творах живописця та графіка Олександра Брескіна навіть квіти — закохані

Персональна виставка митця відкрилася в столичній галереї «Акварель» (вул. Костельна, 6). Автор сповна виявив те підсвідоме очікування весни, яке охоплює кожного із завершенням важких для тіла і душі зимових днів. Виставка «Весняні фарби» триватиме до 13 лютого, отож ті, хто втомився від примх зимової погоди, мають змогу відчути п’янкий запах «Закоханих квітів», поринути у світ ліричних акварельних пейзажів («Останній сніг. Карпати»), яскравих картин у дусі імпресіоністів («Окраїни Києва») та абстрактних, безпредметних картин, які приваблюють своїм колоритом.

Петро НЕДОЛЯ

Театр

«Дядя Ваня» — це не про горілку

Хоча головний герой чеховської драми, що йде в столичному Театрі на Подолі, в чомусь справді нагадує «дядю Ваню» з рекламних щитів

Іван Петрович Войницький у виконанні Володимира Кузнєцова не обтяжений вишуканими манерами і не гребує чаркою, завдяки чому провокує на роздуми не про долю російського дворянства кінця позаминулого століття, а про наше з вами життя-буття.

Утім, режисер Віталій Малахов усе ж уникнув спокуси «актуалізувати» виставу, перевдягнувши персонажів у сучасні костюми і поселивши їх десь на Соловках, як це роблять режисери-авангардисти. Дія вистави, як і в Чехова, відбувається в дворянському маєтку, в залишках декорацій, які свого часу створив у Театрі ім. І. Франка Даниїл Лідер. Особливої принадності виставі надає те, що зроблена вона у традиційній, призабутій манері психологічного театру.

На тлі звуків нічної грози відбувається важка розмова Олени Андріївни з чоловіком, який мучить усіх своєю подагрою. Різкі, нервові з’ясування стосунків героїв накладаються на мелодійний спів пташок у свіжому після дощу саду. Чеховський текст хочеться записувати услід за акторами. Аби по закінченні вистави ще раз спробувати збагнути такі прості й важливі істини про життя.

Денис ДАРКІВ

Концерт

До Києва їде «щоденний лама»

Концерт німецького гурту De Phazz, на якому буде презентовано новий альбом Daily Lama, обіцяє стати подією у столичному житті

Німецький гурт De Phazz торік уперше відвідав Україну. Їхній виступ тоді настільки вразив публіку, що слухати і знати De Phazz стало модним і серед любителів «електроніки», і серед фанатів сучасного джазу.

Крім того, симпатія виявилася взаємною: за визнанням самих музикантів, Київ справив на них неабияке враження — «на вулицях багато красивих людей, які часто посміхаються, відчувається повільний плин життя». Черговий сплеск «моди на De Phazz» очікується під час другого приїзду групи в Україну. Задля цієї поїздки музиканти навіть відклали кілька концертів у Європі. У Києві буде презентовано останній альбом групи — Daily Lama (назву трактуйте за бажанням — чи то «щоденний лама», чи «лама на кожен день»). Самі учасники називають його «полінезійським пуншем задоволення і насолоди».

Daily Lama — музичний коктейль з даб, диско, соула, джазу, електронного шансону, лаунжевих мотивів і латинських ритмів. Послухати і побачити живий виступ De Phazz, що супроводжуватиметься відео-арт шоу, можна буде 19 лютого у столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв (колишній Жовтневий палац) о 19.00. Ціна квитків від 30 до 400 грн.

Тетяна МОКРОТОВАРОВА

Тусівка

Прощавай, рік Коня!

У столичному «Чайному клубі» оригінально зустріли Новий рік за китайським календарем

Хоча наступний новий рік за східними канонами, як відомо, присвячений Козі, святкування почалося з... «ходи Дракона». Рівно за десять хвилин до початку Нового року (а в Україні це сталося за всіма астрологічними законами 1 лютого о 12 год. 51 хв.) в клубі здійняли веселий гамір, гуркіт, тупотіння: змійка з гостей і працівників клубу почала «перетікати» з кімнати в кімнату, тримаючи над головами іграшкового китайського дракона. Після чого відбулося перше урочисте чаювання — серед свічок, тихої східної музики та співу канарки. Гості сиділи на маленьких подушках, а дві дівчини готували вишуканий Пу Ер (чорний чай, який кілька місяців, чи навіть років, витримують у землі).

Оскільки святкування тривало до пізнього вечора, пиття колекційних чаїв час від часу переривалося — грали в шахи на «чайні ставки», займались езотеричним ворожінням на байках Крилова, малювали, дивилися «Чайний театр», слухали музиканта Анжея (гітара та сітара), ворожили за Книгою Перемін тощо. Атмосфера клубу справді навіювала особливий настрій, змінювала погляди на щось звичне, а то й відкривала нові можливості в часі і просторі. Наприклад, кореспондент «Контрактів» несподівано виграла конкурс на кращий вірш про чай, хоча до того ніколи поезією не захоплювалася.

Ольга ВОЛОДЧЕНКО